Вистава створена за мотивами твору Шолом Алейхема, і події в ній відбуваються на початку минулого століття (1904 р.) у селищі, близ Києва, дуже подібному до нашого міста у ті часи. Символічно і те,що в Білій Церкві є вулиця, що носить імя автора твору.

Початок ХХ сторіччя, село Анатівка, де поряд живуть представники різних національностей: євреї, українці, росіяни. Період єврейських погромів. І без того нелегке життя тихого патріархального сімейства Тев’є доля розфарбовує низкою подій, випробовуючи його віру, ніби екзаменуючи на людську міцність. У Тев’є-молочника п’ять дочок, яких треба виховувати, готувати до дорослого життя, збирати старшим придане. Ось він кожного ранку і запрягає свою клячу та тягне віз з сиром та молоком, щоб заробити копійчину. Коли кляча вже не в змозі тягнути воза, Тев’є впрягається сам. При цьому він шуткує, бо добре розуміє, що без гумору все це витримати неможливо. « Коли вже немає сліз – час сміятися, а що нам ще залишається робити?» - каже він наприкінці вистави. А ще Тев’є весь час звертається до Бога. Він ніби й молиться, а ніби веде з ним майже дружню бесіду, питається, що йому робити, як жити? Чи витримає він всі нелегкі удари долі? Бог бачить, як він невпинно працює, але чомусь не хоче йому допомагати, наче навмисно випробовує. Чому життя складається не так як гадається? Хотів було віддати старшу доньку за Лейзера-м’ясника, щоб хоч якось поправити своє скрутне становище, але вона покохала бідного кравця-невдаху Мотла, ще одна дочка заради кохання зібралася їхати до Сибіру, куди її коханого Перчика відправляють на каторгу за його революційні погляди, третя дочка взагалі зрікається віри і батька, бо раптом покохала не єврея, а росіянина. Серце матері не витримує цих випробувань і стара Голда (арт. Мирослава Витриховська) помирає. Тев’є залишається самотнім. Але життя продовжується, бо народилася онука, маленька Голда и тепер заради менших дочок та цієї крихітки треба жити і знову тягти віз, але вже з залишками того скарбу, що дозволили вивезти з собою, коли урядник повідомив, що всі євреї в 24 години повинні покинути Анатівку. Так, за декілька годин, постає перед глядачем зворушлива, щемлива історія нелегкого життя. 

Чому ж вчить вистава? Поволі вона дає можливість присутнім отримати справжні уроки мудрості, мужності, добра і любові, попри будь які життєві негаразди. А ще навчає жити без каменя за пазухою, не поділяючи людей за їх національною приналежністю або віросповіданням, прощати та по-справжньому вірити, бо без віри немає сенсу життя.