Коли птахи відлітають... Враження

«Я захотіла зіграти

Тут тому, що співчуття-

найзвичніше мені почуття.

І життя моє через це дуже нелегке ... »

Фаїна Раневська

Вистава за п'єсою Віни Дельмар «Поступися місцем завтрашньому дню» - класична в моєму розумінні мелодрама. Прекрасна гра акторів дуже «з глибини» передала конфлікт інтересів різних поколінь, дуже яскраво зроблений акцент на те, які у кого пріоритети (для батьків діти завжди важливіше, ніж батьки для дітей), і зіграно дуже красиво, з гумором, хоч іноді і з чорним - “Діти, напевно, приносять Вам багато радості… - Просто у Вас  ще немає дітей…”. Це відповідь містера Барклея Купера . В цій репліці вся сіль – і любов до дітей, і образа за черстве відношення до себе, і турбота про них. Адже сказано це з сумною, але доброю посмішкою. Взагалі, моя суб’єктивна думка – квінтесенція вистави взагалі читається у висловлюванні “Одні насолоджуються щастям миттєво, інші розтягують його на все життя”.

     Тепер трохи про гру акторів театру ім. Саксаганського, про режисерські рішення.

Хоча п’єса була написана в часи Великої Депресії в США, вистава спроецирована на наші дні (у нас також свого роду депресія, чи не так?).

Містер та місіс Купер – поза конкуренцією. Провідні персонажі п’єси, саме їх трагедія жирною лінією проходить крізь всю виставу. Діти цієї пари – Джордж , Неллі, Кора, Роберт, всі вони мають свою біду, проблему, як казав Володимир Висоцький “Он по своему несчастный был дурак” і від цього, здається, озлобленість. І озлобленість не особиста, на літніх батьків,- ні, а на все оточуюче. Окремо хотілося б відмітити чудову гру подружньої пари  - містера та місіс Левін – дуже глибоко передано співчуття до чужої біди, взяти хоча б епізод з пригощанням містера Купера супом. Акцентую саме на цьому – від сміху хотілося плакати. Від трагізму - ридати…

     Передфінальна сцена. Ресторан. Пара,  що прожила разом багато років, мусить розлучитися назавжди. Люсі Купер п’яніє. Але п’яніє не від коктелів, а від того, що упивається своїм єдиним і коханим чоловіком… Фінал достойний прожитого ними нелегкого, але по-своєму, щасливого життя.