Біла Церква (літописний Гюргев/Юр’їв на Росі) та її округа має тисячолітню історію, починаючи від заселення краю в палеолітичну добу й закінчуючи сучасністю. Матеріалами, що висвітлюють історію Білоцерківщини, є археологічні та письмові джерела. Але останні з’являються в достатній кількості тільки з XVII–XVIII ст., тому важливе значення набувають археологічні дослідження.
Часто-густо пам’ятки старожитні містяться серед сучасних поселень, накопичуючи культурний шар протягом століть, який і опрацьовують археологи, розшифровуючи послання минулого. Нерідко ці роботи ведуться на ділянках, на яких передбачається нове будівництво. Часто ці роботи ведуться без належного погодження інтересів нового і старого, яке вкрай необхідно — адже це наша власна історія.
У 1970-х роках за постановою Держбуду України Біла Церква увійшла до складу історичних міст державного значення. Згідно з цією постановою проекти планування й забудови повинні погоджуватися з органами охорони пам’яток історії та культури. Подібні вимоги час від часу нехтуються місцевою владою.
Крім державних організацій нагляд за виконанням законів можуть проводити місцеве відділення Українське товариства охорони пам’яток історії та культури, Ліга історичних міст тощо. До складу Ліги історичних міст Біла Церква увійшла в 1995 р.
Перший серйозний удар культурній спадщині Білої Церкви було нанесено в другій половині 1950-х років під час зведення мосту через р. Рось. Тоді було закладено трасу, яка пройшла через середню частину Замкової гори, унаслідок чого культурний шар на всю ширину дороги був знесений без попередніх археологічних досліджень.
Інший нищівний удар історії стародавнього міста було нанесено в лютому 1991 р., коли під час нівелювання східної частини Замкової гори, де розташовувалася садиба шкіро-венерологічного диспансеру на північно-східному виступі Замкової гори був викопаний котлован глибиною до 3,5 м і розміром 27 × 20 м (540 кв. м), теж без попереднього погодження з органами охорони пам’яток історії та культури.
У 1978 р. для визначення часу виникнення м. Біла Церква і його спадкоємності із руським Юр’євом була створена Білоцерківська експедиція Інституту археології АН УРСР, якою протягом 1978–1983 років були проведені розкопки, які дали важливі результати з історії Юр’єва — Білої Церкви.
У процесі досліджень було відкрито близько одної тисячі квадр. метрів площі на глибину 3,5–4,5 м, виявлено комплекси двох садиб, одна з яких мала господарську вежу-поварню із сімома печами. Усього досліджено чотири будівлі XI ст., шість будівель ХІІ-ХІІІ ст., деякі споруди досліджені частково. Біля північного бастіону досліджені підмурки храму й могильник великокняжих часів.
У культурному шарі простежено залишки двох великих пожеж. Унаслідок однієї з них згоріли житла, у заповнені яких виявлені матеріали XIст. Значно більша пожежа знищила місто в середині XIIIст. Між двома етапами міста існує взаємозв’язок — житла ХІІ–ХІІІ ст., що були на місцях попередніх будівель XIст., іноді повторюють конструктивні особливості будівництва окремих садиб.
Інші виявлені об’єкти стосуються XIV–XV, XVII–XVIII ст. (кераміка, різні речі). Але ці нашарування значною мірою пошкоджені забудовою ХІХ-ХХ ст., хоча все ж віднайдені й уцілілі об’єкти. У часи, коли терени Київщини перебували під владою Великого князівства Литовського й Польського королівства укріплення ХІ-ХІІІ ст. були перебудовані згідно з вимогами тогочасної фортифікації.
У січні 1996 р. при Київському обласному центрі охорони пам’яток історії, археології та мистецтва разом із Білоцерківським державним краєзнавчим музеєм була створена обласна дослідницько-рятувальна археологічна експедиція.
У квітні того року співробітниками Білоцерківського краєзнавчого музею було виявлено нове грубе порушення законів України про охорону і використання пам’яток історії та культури з боку будівельників, які вели земельні роботи без погодження з органами охорони пам’яток на вул. Росьова між будинками № 2 та 4, унаслідок чого було знищено культурного шару міццю до 2,0 м на площі 374 кв. м з об’єктами ХІ-XVIII ст.
Під час обстеження котловану виявлені залишки цвинтаря Успенської парафії XVII–XVIII ст., простежені залишки восьми господарських ям ХІ-ХІІІ ст., а також споруда згоріла в середині XIIIст.
Влітку і восени поряд із цим котлованом були проведенні попередні рятувальні археологічні дослідження на місці майбутнього будівництва.
На місці сучасної будівлі № 19 на Олександрійському бульвару розбито розкоп ІІІ площею 164 кв. м.
Керамічний матеріал господарських ям та споруди № 1 датується XIст. і має багато подібних рис із посудинами того часу зі Західної Волині. Це дає змогу припустити, що тут були поселені вихідці з червенських градів, котрих привів сюди у 1031–1032 рр. київський князь Ярослав Мудрий після свого походу на Польщу. Сліди від дерев’яних огорож, підтверджують висновок попередніх досліджень, що населення міста мало окремі подвір’я, що переходили в спадок із покоління в покоління.
Об’єктів ХІІ-ХІІІ ст. і часів козацтва на цій ділянці значно менше, що можна пояснити високим рівнем ґрунтових вод.
У дворі будинку № 2/15 на вул. Росьовій, на місці будівництва гаражів, було закладено декілька розвідувальних шурфів і невеликий розкоп V, у якому дослідженні залишки руської споруди з великою кількістю уламків візантійських червоноглиняних амфор.
Водночас проходили археологічні дослідження ділянок на місці спорудження будинків на південь від садиби Агроуніверситету на вулицях Замковій (розкоп ІІ) та Гагаріна (розкоп IV), де вели будівельні роботи РБУ-2 та МЖК-БУД.
Розкоп ІІ (площа — 340 кв. м) дав досить насичений матеріал з історії міста. Тут відкрито об’єкти часів Русі та Речі Посполитої. А на розкопі IV (площа — 460 кв. м) відкрито й об’єкти, що належать до темного періоду Золотої Орди — Великого князівства Литовського (друга половина ХІІІ–XVI ст.).
Серед восьми споруд розкопу ІІ найбільш цікавими є будівлі № 6, 7 та 8. Споруда № 6 існувала з 1030-х років до 1095 р., коли місто було вщент спалене половцями. Напівзаглиблена споруда розміром 3,50 × 3,80 м орієнтована кутами по сторонах світу мала залишки трьох печей (дві глиняні, третя — піч-кам’янка). На всій площі підлоги виявлено велику кількість маленьких ямок діаметром 1–3 см глибиною до 5–10 см. На початку XIIст. місце западини споруди було знівельоване піском, а на її місці зведена нова будівля (№ 5).
У напівзаглибленій каркасно-стовповій споруді № 8, яка згоріла в середині XIIIст. вдалося прослідкувати три нижні вінця колод південного куту. У її заповнення в другій половині XIІІ-XІV ст. "сіли" дві господарські ями.
Від споруди № 7 залишився південний кут зі залишком черені печі. Черінь була викладена хрестоподібною плиткою. Подібна конструкція має унікальне значення. За керамічним матеріалом піч та споруду № 7 можна віднести ХІІІ-ХIV ст.
Цим же часом можна датувати гончарний горн, що міститься західніше споруд № 7 та № 8. У горні, крім нечисленних уламків кераміки знайдено кістяний гребінець.
У розкопі IV цікавість представляє стовпово-каркасна споруда № 4 XV–XVІІ ст.
Нові дослідження не тільки підтвердили висновки попередніх розкопок, але й дали нові дані з історії "окольного міста", що чекають свого аналізу.
У 2011 р. експедицією Інституту археології НАН України було проведено дослідження на площі 500 кв. м у межах Замкової Гори. Розкопки були зумовлені плановим комплексом робіт із музеєфікації фундаментів і архітектурного відтворення храму часів Русі.
За результатами робіт зроблено низку важливих відкриттів і виявлено різночасові об’єкти (господарчі та житлові споруди, господарчі ями, поховання), які пов’язані з життям на Замковій Горі від руського часу до сьогодення. Одним із відкриттів слід вважати залишки оборонної стіни Гюргева з матеріалами першої половини XI ст., що також говорить про локалізацію тут літописного міста.
Старе й нове не повинно протистояти, вони повинні органічно доповнювати одне — адже й у Білій Церкві, і в інших населених пунктах, жителі повинні жити й сьогодні, і завтра (як і жили раніш). Просто до всіх цих питань треба підходити коректно і зважено, залишаючи якомога більше інформації для нащадків, а не викидаючи набуття предків ковшем екскаватора.
Статтю підготував: завідувач сектором відділу інформаційно-краєзнавчої роботи Білоцерківської міської централізованої бібліотечної системи, старший науковий співробітник Білоцерківського краєзнавчого музею Олексій Стародуб
Читайте також: історія символу міста - герб Білої Церкви.