ДЗВІНИЦЯ: ВІД ПОЯВИ ДО ШЛЯХУ В НЕБУТТЯ
Вагомим недоліком церковного життя Преображенської парафії була відсутність дзвіниці. О.В. Браницька, очевидно, мала намір її спорудити, оскільки ще в 1833 р. вручила своєму духівникові Антонію Павловському 2 тис. крб., за які у київського громадянина Павла Романовського було замовлено 108-пудовий дзвін. І хоча спочатку він призначався для Миколаївського храму, йому довелося до середини ХІХ ст. перебувати на погості Преображенської церкви. Дзвін довго нагадував білоцерківцям про необхідність спорудження дзвіниці, аж поки у 1861 році настоятель Преображенського храму о. Іоанн Ромаскевич не надіслав митрополитові Арсенію (Москвіну) наступного листа: “Оскільки власник білоцерківських маєтків граф Браницький абсолютно відмовився від усякої участі в побудові при Преображенській церкві дзвіниці <...>, то я запропонував нечисельним і багатьом із них - достатнім своїм парафіянам на пам'ять 19 лютого 1861 р. та й на славу Божу випросити архіпастирського Вашого Високопреосвященства затвердження доданого плану та благословення на поступове посильне спорудження дзвіниці парафіянам самим від себе за невсипущої моєї настанови та різного роду сприяння.”
Митрополит Арсеній в 1861 році проїздив через Білу Церкву і особисто переконався в необхідності будівництва дзвіниці при тамтешній Преображенській церкві, а тому благословив будівництво та заодно попросив генерал-губернатора вжити сприяння щодо спонукання власника і парафіян містечка Білої Церкви до участі в будівництві дзвіниці. Білоцерківці з охотою відгукнулися на пропозицію о. Іоанна, але якраз у цей час їм оголосили суму викупних платежів, яку їм потрібно було сплатити за звільнення від кріпацтва. Для селян Білої Церкви настали сутужні часи і тому вони вирішили організувати збір пожертв на дзвіницю.
З цією метою на волостному зборі уповноваженими від білоцерківців було прийнято наступну постанову: “Ми, селяни-власники білоцерківської волості, що підписалися нижче, у числі 12 осіб готівкових домогосподарів, будучи зібрані для обрання благонадійної людини, якій можна було б доручити прохальну книгу на збір грошей на будівництво дзвіниці при білоцерківській Преображенській церкві. Ухвалили: для зазначеної потреби призначити селянина Семена Бабія, якого представити разом із копією цього вироку до благочинного для подальшого розпорядження”.
Під документом стояли підписи волосного старшини Микити Навроцького і старости Семена Яценка. На основі цієї постанови о. Іоанн уклав усну угоду з вчителем малювання Білоцерківської гімназії І.Осмоловським. У місті було утворено особливий комітет для побудови дзвіниці, а І. Осмоловський став підрядчиком будівельних робіт. У одному зі своїх листів до митрополита білоцерківський вчитель згадує, що ще Філарет (Амфітеатров) та Ісідор (Нікольський) безперервно виявляли бажання своє побудувати дзвіницю при Преображенській церкві містечка Білої Церкви.
Далі він розповідає про цілий ряд обставин, що супроводжували будівництво споруди. Проект дзвіниці було складено архітектором Спарро і найбільше проблем було з обранням точного місця розташування фундаменту. Спочатку роботи під керівництвом І. Осмоловського давали мало результатів – довго я нишпорив, вживаючи щодня в роботу від 65 до 80 осіб поденників і що ж зустрів? Воду, пісок і кам'яну скелю. Коли стали працювати в іншому місці – яму почала заливати вода, що просочувалася з-під землі. Було влаштовано дві помпи і 36 осіб поперемінно день і ніч качали воду, а інші поденщики виносили її доти, доки не відкрили суцільну скелю на глибині 5 сажнів з похилою поверхнею, на якій почати фундамент не було ніякої можливості. Потрібно було спершу цю скелю ламати, а частиною висікати уступи, і ця боротьба з природою тривала з 28 лютого до 15 травня, що бачили всі жителі містечка Білої Церкви (1864 рік ). І. Осмоловський уклав контракт з цегляним майстром Калашниковим, який мав продати мирянам Преображенської церкви 300 тис. цегли та з білоцерківським євреєм Фастівським, що зобов’язався привезти 4 тис. пудів браїлівського вапна. Коштів не вистачало і вчитель жертвував на будівництво чимало власних грошей, а також за свій рахунок оновив ще й Миколаївську церкву – відремонтував іконостас та підлогу, збудував грубу тощо.
Білоцерківці досить швидко спорудили дзвіницю – вже 10 вересня 1866 р. Іоанн Ромаскевич доповів митрополиту, що вона начорно закінчена і на її будівництво витрачено 9800 крб. Ще 2200 крб. було потрібно на оздоблення.27 У дзвіниці планувалося відкрити 2 лавки для торгівлі церковними речами, чого дуже бажають парафіяни.
До речі, саме білоцерківські селяни зібрали і більшість коштів на будівництво дзвіниці (7671 крб.) – решту було виділено церковним бюджетом та І. Осмоловським. Відомо також, що для возведення споруди використовували цеглу з недобудов старовинної Миколаївської церкви, проти чого енергійно протестували місцеві любителі старожитностей, зокрема, І. Вітовський.
Вагомим недоліком дзвіниці був старий дзвін, який зовсім не пасував новій споруді. У 1875 р. протоієрей Олександр Мацкевич писав київському митрополитові: “Новозбудована дзвіниця при будівлі Преображенської церкви в Білій Церкві велична і чудова. Але, дивлячись на дзвін, аналогічно спадають на думку слова Діогена: «Замкніть ворота, щоб не пішло Ваше місто». Якщо при одному з моїх попередників (протоієреї Іоанні Ромаскевичі) влаштована дзвіниця, то мені залишається на перших порах мого служіння влаштувати більш-менш відповідний дзвін вагою понад 200 пудів на готівкові грошові кошти церкви та на пожертви парафіян, про що я вже радився з деякими впливовими (а часом і вливальними) особами. На це у Вашого Високопреосвященства смиренно прошу Архіпастирського дозволу”. Тут же настоятель повідомляє, що разом з оздобленням будівництво дзвіниці обійшлося в 12 тис. крб. При ній був колись хороший дзвін, але розбитий - мирянами було куплено інший - величезний, але глухий.
Фото: Роман Наумов
Всі уривки книги можна переглянути за посиланням
Очікуйте новий уривок наступного тижня!