Від політичних союзників — до принципової розбіжності
2 жовтня Гончаренко публічно заявив: Україна опинилася у війні на виснаження, де час, за його оцінкою, працює проти нас. А вже 4 жовтня він виклав розгорнуту концепцію завершення війни.
Його формула звучить приблизно так: не чекати одного великого мирного договору, а починати з десятків малих домовленостей із Росією.
Спочатку — море, енергетика, цивільна інфраструктура, припинення окремих типів ударів. Потім — поступове звуження бойових дій. І лише після цього — найважчі політичні та територіальні питання.
Сам Гончаренко відкидає твердження, що пропонує капітуляцію. Його логіка інша: якщо жодна сторона не здатна досягти повної військової перемоги, необхідно шукати домовленості, де поступки роблять обидві сторони.
І ось тут починається найцікавіше.
П’ять точок, на яких Гончаренко та «ЄС» фактично розійшлися
1. НАТО.
Гончаренко допускає переговори про нейтральний статус України. При цьому він пропонує зберегти співпрацю з НАТО, переозброєння та сильну українську армію.
Для «Європейської Солідарності» право України самостійно визначати власну систему безпеки та її європейський і євроатлантичний курс належать до принципових речей, які не можуть ставати предметом торгу з Москвою.
2. Мова, церква та історична пам’ять.
Саме ця частина пропозицій спричинила одну з найгостріших реакцій.
Гончаренко вважає, що обговорювати можна і мовну політику щодо російської мови, і релігійні питання, і підходи до частини радянської історичної спадщини. Українська, за його концепцією, безумовно залишається державною.
«ЄС» відповідає своєю принциповою формулою — «Армія. Мова. Віра» — і заявляє, що питання української ідентичності не можуть бути розмінною монетою в переговорах із державою-агресором.
3. Санкції протиРосії.
Одна з найбільш дискусійних пропозицій Гончаренка — використовувати поступове зняття частини санкцій як предмет обміну.
Наприклад: Росія припиняє певні далекобійні удари чи погоджується на безпечне судноплавство — у відповідь відбувається певне санкційне послаблення. Якщо домовленість порушується — санкції повертаються.
«ЄС», навпаки, говорить про необхідність посилення санкційного тиску на Росію.
4. Донбас і лінія фронту.
Гончаренко пропонує найболючіше питання залишити на кінець. Серед моделей, які він допускає: фіксація лінії контролю без юридичного визнання окупованих територій, нейтральна зона, відведення українських і російських військ та міжнародний контроль.
«Європейська Солідарність» натомість робить головний акцент не на конкретній майбутній конфігурації лінії розмежування, а на тому, щоб після припинення вогню Україна мала настільки сильну армію та міжнародні гарантії, щоб нова російська агресія стала неможливою.
5. І головне — що вважати допустимим компромісом.
Це і є серцевина конфлікту.
Гончаренко говорить: домовлятися треба практично про все, якщо це дозволяє крок за кроком зменшувати інтенсивність війни та рятувати людей.
«ЄС» відповідає: компроміси можливі, але існує червона лінія — державність, ідентичність, європейське майбутнє та право України самій визначати свою безпеку.
І тут є політичний парадокс
Гончаренко фактично сперечається з політичною силою, з якою працював багато років, використовуючи при цьому частину її ж аргументів.
Він не відмовляється від сильної української армії. Навпаки — пропонує, щоб Європа допомагала фінансувати її утримання. І навіть на критику, що його пропозиції суперечать принципу «Армія. Мова. Віра», відповідає по суті: щоб мати сильну армію, мову і віру, спочатку треба зберегти саму Україну.
«ЄС» дивиться на це дзеркально: саме відмова торгувати армією, мовою, ідентичністю та стратегічним курсом, на переконання партії, і є умовою збереження України.
Тобто обидві сторони декларують одну кінцеву мету — збереження України. Але пропонують принципово різні межі допустимого на шляху до неї.
Ще один нюанс: Гончаренко навіть не був членом партії
Є деталь, яка губиться за гучним заголовком.
Олексій Гончаренко був членом парламентської фракції «Європейська Солідарність», але не був членом самої партії. У 2019 році він обрався до Ради як безпартійний самовисуванець на Одещині.
Тому юридично й політично точніше говорити: Гончаренка виключили саме з парламентської фракції «Європейська Солідарність», а не з партії.
А співпраця тривала давно: ще у Верховній Раді попереднього скликання він був у фракції «Блоку Петра Порошенка».
Розрив визрівав просто на очах
Хронологія вийшла майже блискавичною.
2 жовтня Гончаренко робить резонансні заяви. Того ж дня «Європейська Солідарність» збирає фракцію і одноголосно підтверджує власні принципи.
4 жовтня Гончаренко публікує великий текст зі своїм баченням миру.
5 жовтня «ЄС» оголошує: спільний політичний шлях продовжувати неможливо.
За даними «Української правди», перед цим Гончаренко мав відповідну розмову з Петром Порошенком.
Причому сама партія сформулювала розрив досить стримано: рішення «не перекреслює років спільної роботи».
А що відповів сам Гончаренко?
Цікаво, що станом на ранок 6 жовтня розгорнутої відповіді саме на рішення про виключення він не оприлюднив.
Але ще до оголошення рішення Гончаренко заявляв, що насамперед відповідає перед своїми виборцями і переконаний, що більшість із них підтримує те, що він говорить. Також він оприлюднив великий перелік власної діяльності з 2014 року — від протидії російській агресії та допомоги Силам оборони до роботи в ПАРЄ.
Тобто на закиди щодо проросійського характеру його позиції сам депутат фактично відповідає своїм політичним і волонтерським бекграундом.
Історія вже вийшла далеко за межі самої фракції
Усередині «ЄС» реакція теж показова. Ірина Геращенко заявляла, що не поділяє планів Гончаренка, водночас закликаючи владу представити власний реалістичний мирний план. Микола Княжицький ще до виключення говорив, що принципове розходження позиції депутата з партією може стати підставою для внутрішніх процедур. А Володимир В’ятрович після рішення публічно виступив проти того, що він характеризує як капітулянтські ініціативи.
Є й інша інтерпретація. Журналіст Віталій Портников припустив, що гучна самостійна позиція могла посилювати власну політичну впізнаваність Гончаренка. Це оцінка Портникова, а не встановлений факт.
Розрив стався в іншому.
Гончаренко фактично ставить на перше місце час, людські втрати та поступову деескалацію, допускаючи значно ширше поле для переговорів.
«Європейська Солідарність» ставить жорсткішу межу: мир — так, переговори — так, компроміси — так, але не щодо української ідентичності, стратегічного курсу та права держави самій визначати свою безпеку.
І саме тому історія з Гончаренком — це вже значно більше, ніж внутрішньофракційний конфлікт. Вона винесла назовні одну з найскладніших дискусій воєнної України:
де закінчується компроміс заради миру — і починається ціна, яку держава не повинна платити за жодних обставин?
Саме на це питання Гончаренко та його колишні колеги по фракції тепер дають різні відповіді.