Музикотерапія(музична терапія)— це процес міжособистісного спілкування, у якому кваліфікований музикотерапевт застосовує музику та всі сторони її впливу— фізичну, емоційну, інтелектуальну, соціальну, естетичну і духовну— з метою покращення чи збереження здоров'я клієнта. За допомогою таких музичних практик, як вільна імпровізація, спів, композиція, слухання, обговорення музики чи рух під музику, музикотерапевт допомагає клієнтові у досягненні рядутерапевтичних цілей:активізувати пізнавальні процеси, моторику, емоційний розвиток, набути комунікативні навички тощо. Музикотерапія сприяє розвиткові потенційних якостей особи чи відновлення функцій організму шляхом досягнення вищого ступеня внутри- чи міжособистісної інтеграції й, відповідно, вищої якості життя. Музикотерапія може бути засобом профілактики, реабілітації чи лікування. Теоретичною базою музикотерапії як науки є такі дисципліни, як клінічнатерапія,біомузикологія,музична акустика,теорія музики,психоакустика,прикладне музикознавство,музична естетикаіпорівняльне музикознавство.Клієнт може бути скерований на курс музикотерапії своїм лікарем-куратором, психологом, психотерапевтом, лікарем медпункту за місцем роботи чи навчання, однак наявність лікарського скерування для проходження такого курсу не є обов'язковою.

Нині музикотерапія як оздоровча дисципліна поширена в усьому світі. Освіту за цією спеціальністю можна здобути у країнахЄвропи(Австрія, Велика Британія, Данія, Іспанія, Італія, Німеччина, Польща, Угорщина, Фінляндія, Франція),Азії та Океанії(Австралія, Ізраїль, Корея, Таїланд)йамериканського континенту(Сполучені Штати Америки, Аргентина, Бразилія, Венесуела, Канада, Колумбія, Куба, Мексика, Перу, Пуерто-Рико, Уругвай, Чилі).

Визначення

Термін «музикотерапія» має греко-латинське походження і в перекладі означає «лікування музикою». Існує багато визначень поняття музикотерапії. Наприклад, Німецьке товариство музикотерапії визначає її як «практично зорієнтовану наукову дисципліну», тісно пов'язану змедициною,суспільними науками,психологією,музикознавствомтапедагогікою. Значна частина вчених вважають музикотерапію допоміжним засобомпсихотерапії, засобом специфічної підготовки пацієнтів до застосування складних терапевтичних методів. Інші автори визначають музикотерапію як:

Контрольоване застосуваннямузикиулікуванні, реабілітації, освіті і вихованні дітей і дорослих, що страждають на соматичні і психічні захворювання

Системне застосування музики для лікування фізіологічних і психосоціальних аспектів хвороби чи розладу

Музикотерапія в цілому розвивається як інтегративна дисципліна, суміжна ізнейрофізіологією,психологією,рефлексологією,музичною психологією,музикознавствомта іншими науками. Вона все більше стверджується у статусі універсальної виховної системи, здатної оптимізувати процесособистісного розвитку людиниу складних умовах сучасного суспільного життя.

Рецептивна музикотерапія

Рецептивна музикотерапія є найстарішою формою музикотерапії. На відміну від активної форми музикотерапії, рецептивна не включає в себе активне музіціювання пацієнта як компонент. Пацієнт пасивно сприймаємузику, відтворювану терапевтом чи за допомогою звуковідтворюючого пристрою, жодним чином не впливаючи на музичний образ. У зв'язку з цим рецептивну музикотерапію називали ранішепасивною, та це поняття зазнало змін, оскільки сприймання музики постає також і активним процесом. Рецептивна музикотерапія ґрунтується на тому факті, що прослуховування музики здатне поглибити самоспостереження та самосприйняття. Для активізації власних ресурсів застосовують біографічно значущу музику (таку, що асоціюється із певними подіями життя). Таким чином, дія музики на людину сильно залежить від її музичних смаків та суб'єктивного сприйняття, на формування яких впливають музичнабіографія,вік,соціальний статус, обставини прослуховування тощо. Музику на терапевтичному сеансі можна відтворювати за допомогою технічних звуковідтворюючих засобів. Це уможливлює довільне число бездоганних повторень, що точно відповідають оригіналу. Інший варіант— виконання музикитерапевтом; у цьому випадкуклієн т чипацієнтбере участь у зміні настроїв і почуттів терапевта, і це відволікає чи може відволікти його від «власної» музики, «переналаштувати». Важливими областями застосування рецептивної музикотерапії є робота знемовлятами,терапія,геріатрія, робота з пацієнтами, що знаходяться укоміта присмерті.

Активна музикотерапія

Різниця між активною і рецептивною музикотерапією випливає з аспекту музично-образної участі пацієнта. У процесі активної музикотерапії пацієнт бере активну участь шляхом гри на музичному інструменті. Музичний інструмент, на якому пацієнтімпровізує(переважно), поруч із вербальним і невербальним дає йому новий засіб вираження— музичний. Вибір музичного інструмента чи інструментів здійснюється в залежності від конкретної терапевтичної ситуації, тобто тісно пов'язаний з поточним станом чи етапом, на якому перебуває пацієнт. Музична чи інструментальна підготовка пацієнта ролі не відіграє, оскільки музика, що застосовується у музикотерапії, не ставить жодних вимог до здібностей чи вправності.

Спільні і відмінні риси музикотерапії та навчання музики

Відмінності

Одна з найбільших проблем при визначенні терміну «музикотерапія» полягає у тому, що музикотерапію часто плутають з навчанням музики, а відтак вчителя музики вважають музикотерапевтом. В деяких авторів можна зустріти невдале визначення музикотерапії як однієї з форм музичної освіти. Інші автори стверджують, що музикотерапія включає в себе навчальну практичну роботу. Більш консервативні прихильники застосування музикотерапії як винятково лікувального напрямку переважно заперечують зв'язок між нею і навчанням музики, виокремлюючи наступні вісім відмінностей:

1. У навчальній діяльності музика є метою сама по собі (ми вчимося грати на музичному інструменті), тоді як у музикотерапії вона є засобом, за допомогою якого досягається певних змін.

2. Навчання музики є закритим однонапрямленим навчальним процесом, натомість музикотерапія є процесом відкритим, який передбачає експериментування, взаємодію і розвиток.

3. Зміст музичної освіти поділено на теми, наперед визначені навчальною програмою; зміст музикотерапії є динамічним і може витворюватися у процесі.

4. Цілі навчання музики є загальними для всіх учнів, універсальними і мало змінними, цілі музикотерапії індивідуалізовані й специфічні для кожного пацієнта.

5. Діяльність при навчанні музики планується таким чином, щоб удосконалити виконання музичного твору; у музикотерапії якість виконання розглядається через призму досягнення терапевтичного ефекту.

6. У музичній освіті не проводиться попереднього оцінювання, а лише згодом результати усіх учнів оцінюються за встановленою шкалою; перед початком музикотерапії проводиться оцінювання початкового стану і дається характеристика відносно динамічних цілей, поставлених у результаті попереднього оцінювання.

7. Процесом музичного навчання керує вчитель музики, процесом музичної терапії— терапевт. Вчитель забезпечує навчання з метою вдосконалення музичних вмінь, тоді як музикотерапевт допомагає вибудувати зв'язок між музичними практиками пацієнта і його станом здоров'я.

8. При навчанні музики вчитель передає учневі наперед визначений зміст навчання і мотивує до набуття знань, вмінь та навичок. У музикотерапії між терапевтом і пацієнтом вибудовується співпраця для досягнення терапевтичних цілей, а зміст її є власним для кожного пацієнта.

Спільні риси

  • Музика є основним робочим елементом.
  • Музика є мовою і засобом спілкування.
  • Встановлюється міжособистісний зв'язок між вчителем/музикотерапевтом і учнем/пацієнтом.
  • За мету ставиться досягнення певних результатів.
  • Обидва процеси є систематичними, тобто мають намір, організацію і здійснюються на регулярній основі.
  • Передбачена практика музичного виконання.
  • Музика як вид людської діяльності

Вплив музики на людську поведінку з очевидністю простежується від початків історії людства. Протягом усієї історії життя людини доповнювалося і зазнавало впливу музики, якій приписувався ряд функцій. Музика була і залишається засобом невербального спілкування, а також інструментом, що допомагає керувати і контролювати поведінку групи осіб чи окремого індивіда.

Музика сприяє встановленню і зміцненню міжособистісних зв'язків, адаптації індивіда до середовища, в якому він перебуває. З іншого боку, музика являє собою стимул, що збагачує процеси сприймання, пізнання (мислення), мовлення,научінняізапам'ятовування, а також покращити моторику, усім цим підвищуючи креативність і здатність адаптуватися до змін. Використовуючи різні типи музики, можна змоделювати різні психічні стани, що, у свою чергу, відіб'ється на здатності до психічної, рухової і пізнавальної діяльності. Механізм такого впливу музики пов'язаний із діяльністюцентральної нервової системилюдини.

У процесі прослуховування музичних стимулів у різних системах передачі сигналів у мозку відбуваються певні зміни. Наприклад, прослуховування неприємних звуків сприяє підвищенню секреції серотоніну — гормону, що має безпосередній стосунок до агресивності чи депресії.

Виділяють 2 основні типи музики за її впливом на поведінку і стан людини, а саме, заспокійливу музику, що характеризується правильністю ритму, передбачуваністю динаміки й гармонійністю звучання, і музику стимулюючу, що підвищує енергійність людини, спонукає до діяльності і збуджує емоційність.

Напрями музичної терапії

Музична терапія послуговується як методами, що постали з освітньої практики, так і своїми власними.

Виявлено позитивний вплив музичної терапії при роботі з особами, що страждають на поведінково-емоційні розлади. Особливістю такої роботи є те, що вибір типу музикотерапії у кожному конкретному випадку здійснюється на основі відповідної психологічної теорії, а серед робочих моделей можна назвати біхевіоральну, когнітивну біхевіоральну і психодинамічну терапію.

Ще одна модель, тісно пов'язана із нейробіологією і йменована нейромузикотерапією (НМТ), «базується на уявленнях про нейробіологічний вплив сприймання і продукування музики та про її вплив на функції мозку, що прямого стосунку до музики не мають, а відтак і на поведінку»Іншими словами, НМТ вивчає діяльність мозку за впливу музики та поза ним, для того щоб за допомогою музики цілеспрямовано змінювати різні параметри функціонування мозку, тим самим викликаючи вже «немузичні» зміни стану клієнта.

Музикотерапевтичний вплив

С.Шабутин. С.Хміль, І.Шабутінавваджають, що музикотерапія:

  • впливає нарецепторишкіри;
  • активізує функціїнервової системи;
  • зменшуєбольовий поріг;
  • регулює виділеннягормонів, що знижуєстрес;
  • впливає на серцевий ритм іпульс;
  • може підвищувати і знижуватикров'яний тиск;
  • знижує м'язову напругу і покращуєкоординацію рухів;
  • нівелює неприємні відчуття, впливає натемпературу тіла;
  • впливає натравлення;
  • впливає на енергоінформаційний потенціал організму;
  • може поліпшитипам'ятьі здатність до навчання;
  • стимулює внутрішньоутробний розвиток плода.

Крім того, музика володіє стимулюючою дією на настрій і емоції, дозволяючи підтримувати спортивний дух і тим самим довгостроково впливаючи на фітнес-досягнення.

Окремі приклади

  • Газета «Факти» від 28 квітня 2006 р, розповідаючи про досвід Козятинського реабілітаційного центру для важко хворих дітей (ДЦПсиндром Дауна, генетичні захворювання), повідомляє, що "12 -річна Аня, яка страждає на ДЦП, завдяки заняттям музикою навчилася ходити, танцювати і стала переможцем чотирьох міжнародних естрадних конкурсів "
  • Французький акторЖерар Депардьєпозбувсязаїканняза 3 місяці, щодня слухаючи за порадою лікаря музику Моцарта.
  • Бразильські вчені провели експеримент, в якому взяли участь 60 пацієнтів, що страждали різними порушеннями зору. Половина учасників готувалися до дослідження зору під музику Моцарта. Інші чекали початку тестування в повній тиші. Пацієнти, що чекали початку тесту під музику Моцарта, краще фокусували зір і впоралися із завданням значно швидше, ніж ті, хто готувався до тестування в тиші.

Агенти впливу

Найчастіше для музикотерапевтичних дослдіджень використовується музикаВ. А. Моцарта . Проте відомі застосування музики різних типів.

Так, в онкологічному диспансері Архангельська використали як основу лікувального сеансу церковні дзвони .

Італійській доктор Лучано Бернарді досліджував властивості італійської оперної музики і знайшов, що аріїВердіпрекрасно синхронізуються з серцево-судинним ритмом.

Американський дослідник Енріко Куреррі Enrico Curreri, захоплений естетичними концепціями Дж. Кейджа, залучав до своїх експериментів твори цього композитора, в тому числі беззвучний твір4′33″.

​