Біла Церква: історія проти міфів. Уривок десятий

На місцях ці приписи деталізувалися: «Под форейторов выбирать лошадей самых крепких и неспотыкливых, а форейторов – легких, расторопных и умеющих хорошо ездить… Буде по тракту случится дорога дурная, что шести лошадям везти экипаж будет тяжело, на такой случай иметь в запасе на каждый по паре лишних лошадей и форейтора». Слід було обирати тільки тих коней, які не боялися вогню, оскільки вночі царський кортеж пересувався при світлі смолоскипів. 

Імператорську особу довіряли везти не всім підряд бажаючим. У маєтках графині О. Браницької було проведено ретельний відбір кучерів і, як наслідок, у списках обраних майже немає селян – переважають дрібні дворяни, вільні однодворці та особи з «власницькими» прізвищами.

У Білій Церкві Ніколай І був неодноразово. Так, 13 вересня 1828 р. до містечка завітав царський кортеж (5 карет, бричка і віз; їх тягнули 36 коней). Імператор Ніколай І та його дружина Олександра Федорівна були в гостях в обер-гофмейстерині три дні. 

15 вересня імператриця відвідала богослужіння в домовій Катерининській церкві, спорудженій графинею О. Браницькою в парку «Олександрія» в Літньому палаці. Літургію служив духівник графині священик о. Антоній Павловський, а місцевому хору допомагали «певчие Ее Величества». Згодом цього священика імператор нагородив перснем «в пам'ять потомству».

*****

Імператорські відвідини парку були дуже важливими подіями, а тому залишили по собі чимало історичних пам’яток – як дендрологічних, так і скульптурних. Оскільки парк – це насамперед інтродуковані насадження, то імператори залюбки брали в руки лопату й садили дерева, які ще й нині ростуть у парку.

Одна з відвідувачок «Олександрії» Олімпіада Шишкіна писала про «Царський сад»: «В обширном саду, на возвышенном месте, куда, по берегу ручья, ведет прелестная дорожка, так называемый Царский сад. В нем одна лиственница посажена императором Александром Павловичем, а семь американских лип императором Николаем Павловичем, императрицею Александрою Федоровною и особами «Царского дома», посещавшими здесь графиню Александру Васильевну Браницкую

Каждое дерево обнесено чугунною решеткою, на которой, под короною, медная доска с надписью, кем и когда посажено дерево; кругом еще решетка, цветы, виноград или пятилиственный плющ. Близ этих заветных деревьев беседка из грабины, по плану, присланному из Павловска императицею Марией Федоровной. 

Далее, на том месте, где император Александр в последний раз изволил кушать чай и потом смотрел фейерверк, по кончине его поставлен чрезвычайно сходный бронзовый бюст его, на гранитном пьедестале, с бронзовою доскою, и на ней, в лавровом венке, короткая трогательная надпись: «Воспоминание радости и печали».

Все, що мала засновниця парку графиня Олександра Браницька, було набуто нею за підтримки імператорського дому Романових та царедворця Г. Потьомкіна, тому пам’ятки білоцерківського «Царського саду» мали підкреслювати велич Російської імперії. Природа «Олександрії» надихала на вірші польських поетів, які зазвичай не відрізнялися захопленням російськими монархами. Так, у поемі Яна Бровінського «Олександрія» читаємо:

На противний берег, де пам’ятник цареві –

Свідок вдячності йому й вірності взірцевій;

Треба вишуканий смак мати бездоганний,

Щоб такий створити бюст гордовито-гарний;

Оточує залізна бюст той балюстрада,

В ній крісла і канапи, фотелі прегарні,

А над нею ваз багато, все карарський мармур

Позолота табличок дивовижним чином

Осява дерева урочисто й гостинно

Закордонні, й коронно-орлинодвоглаві

Ті, що руки їм царські доручили слави;

Відтак уже тим сад цей славен віковічно,

Що в нім руки цесарські дбали садівничо.

Далі буде. Слідкуйте за публікаціями на нашому сайті.

Попередні уривки книги.