У Білій Церкві пропонують підвищити вартість проїзду в міських автобусах із 25 до 30 гривень.
Ціни зростають. А сервіс де? У Білій Церкві знову готують підвищення вартості проїзду. На офіційному сайті Білоцерківської міської ради оприлюднили проєкт рішення виконкому, яким пропонується встановити тариф 30 гривень за одну поїздку в міському автобусі.
Ще зовсім недавно вартість проїзду підвищили до 25 гривень. Тепер пропонують додати ще 20%. І виникає закономірне запитання: скільки ще мають платити пасажири за транспорт, якість якого нерідко викликає нарікання?
Не 220 гривень переплати. Для родини рахунок може йти на тисячі!
Зазвичай подорожчання рахують просто: дві поїздки на роботу й назад, 22 робочі дні — додаткові 220 гривень на місяць.
Але реальне життя не обмежується маршрутом «дім — робота».
Уявімо родину з двома дорослими та двома дітьми. Робота, школа, гуртки, лікарня, магазини, супровід дітей, поїздки у справах. А якщо ще й пересадки, за кожну з яких потрібно платити окремо?
За умовних 160–200 оплачуваних поїздок на місяць транспортний бюджет такої родини становитиме 4800–6000 гривень. За тарифу 25 гривень це було б 4000–5000 гривень.
Різниця — 800–1000 гривень щомісяця, або 9600–12 000 гривень на рік!
Це приклад активного користування транспортом, а не офіційна статистика середньої родини. Хтось їздить значно менше, а хтось — набагато більше.
Особливо відчутним подорожчання може стати для людей, чия робота пов’язана з постійними переміщеннями містом: торгових представників, підприємців, працівників сфери послуг. Декілька поїздок на день — і транспортні витрати перетворюються на серйозну статтю сімейного бюджету.
За таких сум уже виникає питання: чи не вигідніше користуватися власним автомобілем? А для окремих маршрутів і кількох пасажирів — навіть таксі? Звичайно, усе залежить від відстані, кількості людей та супутніх витрат. Але сама необхідність такого порівняння багато про що говорить.
30 гривень за що? За бруд, поламані сидіння та хамство?
Чи готові білоцерківські перевізники пояснити, що саме пасажири отримають за новим тарифом?
Адже серед нарікань на маршрутки — брудні салони, пошкоджені сидіння, зношений транспорт, несправності, протікання даху під час дощу, неналежне прибирання.
Окреме питання — технічний стан автобусів. Чи всі транспортні засоби відповідають вимогам безпеки? Як часто їх перевіряють? Чи справді перевізники вкладають достатньо коштів в оновлення автопарку?
Не менш болюча тема — культура обслуговування.
Пасажири скаржаться на грубість окремих водіїв, конфлікти навколо пільгового проїзду, недотримання графіків та проблеми із зупинками.
Чому людина має кричати через увесь салон, щоб водій почув прохання про зупинку? Чому пасажир повинен хвилюватися, чи висадять його там, де передбачено маршрутом? Чому літні люди іноді стикаються з неповагою?
Невже зупинки за маршрутом, справний автобус, чистий салон і ввічливий водій — це вже послуги преміумкласу?
Звісно, не всі водії та перевізники працюють однаково. Є й сумлінні працівники. Але скарги на порушення потребують перевірки, а підтверджені недоліки — усунення.
Перевізникам — новий тариф. А пасажирам — старі проблеми?
Перевізники можуть посилатися на подорожчання пального, запчастин, ремонтів і зарплат. Такі витрати справді існують. Але будь-яке підвищення повинно мати прозоре економічне обґрунтування.
Де детальні розрахунки? Де інвестиції в оновлення транспорту? Де контроль технічного стану? Де реальна відповідальність за порушення?
Пасажир не повинен автоматично оплачувати кожне зростання витрат транспортного бізнесу, не отримуючи зрозумілих пояснень та гарантій якості.
І тут виникає ще одне незручне запитання: чому ризики та додаткові витрати перевізників пропонують перекладати на пасажирів? А де відповідальність самих власників бізнесу за ефективність роботи, інвестиції та якість послуг?
Міська влада також має пояснити не лише те, чому перевізникам потрібно більше грошей, а й те, як вона захищає інтереси громади.
Бо інакше виникає небезпечна модель: витрати перевізників зростають — підвищується тариф. А коли пасажири вимагають кращого сервісу, відчутних змін доводиться чекати невизначено довго.
Місто для людей чи пасажири для перевізників?
Громадський транспорт — це не просто приватний бізнес. Це соціально важлива послуга, від якої залежить доступність роботи, освіти, медицини та повсякденного життя.
Тому перш ніж ухвалювати рішення про 30 гривень, міська влада повинна публічно відповісти: чи перевірені розрахунки перевізників, чи існує план оновлення автобусів, як контролюється виконання договорів і які конкретні покращення отримають мешканці?
30 гривень — це не просто ціна квитка. Це перевірка того, чиї інтереси насправді стоять на першому місці.
І головне: чи не перетворюється громадський транспорт із доступної міської послуги на фінансовий тягар для звичайної родини?
Наразі новий тариф залишається проєктом рішення, оприлюдненим на офіційному сайті міської ради. У документі передбачено, що в разі ухвалення рішення набере чинності з дня його оприлюднення.
А ви готові платити 30 гривень за нинішню якість маршруток Білої Церкви? Чи спочатку перевізники повинні довести, що їхні послуги справді коштують таких грошей?
Пишіть у коментарях, якими маршрутами користуєтеся, скільки витрачаєте на проїзд щомісяця та з якими проблемами стикаєтеся.
Коментарі