Історик: "Білоцерківців в більшості не цікавить історія"

9 липня у арт-просторі "Добро" відбулась 15-та відкрита лекція з історії Білої Церкви. Історик Євген Чернецький розповів, як Біла Церква жила в часи Другої Світової війни. Слухачі дізнались багато цікавого - в тому числі, як містяни виживали між молотом радянських репресій та ковадлом німецької окупації.

Торкнулось обговорення і стану суспільної пам'яті. На сайті 04563.com.ua неодноразово піднімались питання збереження історичної спадщини. Тепер ми отримали коментар і професійного історика.

- Євгене Анатолійовичу, Ви розповіли, що під час окупації у Торгових рядах розстрілювали людей, але на будівлі немає жодної таблички. Тобто йдеться про те, що деяких речей ми не пам’ятаємо. Але є і зворотні приклади. Наприклад, минулого року білоцерківська єврейська громада витягала плити з єврейських поховань, вмуровані в фундамент в часи Голокосту. Якою, на вашу думку, є тенденція останніх років? Чи є пробудження історичної пам’яті?

- Зрушення є. Але більша частина мешканців Білої Церкви мало змінились за останні роки. У Революції Гідності брала участь меншість, меншість воює на фронті, меншість займається волонтерським рухом і меншість їх підтримує. А більшість… Добре, якби вона проявила активність хоча б у захисті власних інтересів. Хоча б якимось чином продемонстрували небайдужість до особистого життя.

- Не кажучи про історію і пам’ять?

Так. Якщо люди зібрали підписи і прийшли на зібрання, щоб створити ОСББ – це вже велике явище. Але більшість зараз не готова навіть до цього. Думаю, тут потрібна ще велика робота. А історія тут займає досить скромний сегмент. Дуже гарним прикладом є лекції з історії Білої Церкви. У нас був рекорд – близько 30 слухачів, хоча в Фейсбуці анонси лекцій бачать близько 5 тисяч білоцерківців. Мені здається, що українці не доросли до усвідомлення, що вони мають знати свою історію. І це проливає світло на перспективи України.

- А як можна цьому допомогти? Наприклад, сьогодні на державному рівні проходить декомунізація, йде популяризація історії. На місцевому рівні це якось відбивається?

- Певний ефект, звісно, є. Інша річ, що декомунізація сприймається по-різному. Старше покоління більш консервативне. Є нюанс, як само при проводимо декомунізацію: наскільки продумані ці рішення (наприклад, щодо перейменування вулиць). Можливо, можна було знайти ширшу підтримку, якби дослухалися до істориків. Але в цілому – це багаторічний досвід – білоцерківців в більшості не цікавить історія.

- Якщо взяти архітектуру – в місті є багато старовинних будівель, які занепадають. Це також характеризує білоцерківців чи це просто комунальні складнощі?

Це теж характеризує. Якби білоцерківцям це було потрібно, вони, мабуть, привертали б увагу влади до цього явища. А так ніби влада сама має все знати. Моя хата скраю – це засадничий момент української свідомості. І я не знаю, коли ми зможемо його побороти і в який спосіб. Зараз відчувається більша активність, але якщо ми говоримо про відсотки, то не треба бути великими оптимістами.

Взяти зимовий палац (школа мистецтв №1). Поруч в ансамблі був будинок дворянського зібрання, який спалили з третьої чи четвертої спроби. Поруч стояли потужні конюшні, розібрані десь у 1960-х роках. Потім там були невеличкі житлові будівлі. І з цього всього у нас зараз залишилось тільки дві споруди – сам зимовий палац і споруда поруч з пам’ятником Богдану Хмельницькому – там колись, мені казали, була бухгалтерія.

Беремо БРУМ. Навколо була малоцінна, але історична забудова, яку треба було зберегти. У нас залишився тільки один ряд, і то неповний. А кожна пам’ятка, що втрачає середовище свого існування, значно втрачає як пам’ятка. Оце все ми тепер ніколи не впихнемо в жодний міжнародний список, бо нема історичного середовища. У нас зберігся на всю Білу Церкву один-єдиний архітектурний ансамбль – це ансамбль поштової станції. І ви подивіться, в якому він стані і чи можна його оглянути, як ансамбль.

- Зараз активісти займаються благоустроєм клумби.

- Це епізод з клумбою. Тим більше, що та клумба не відновлюється в історичному відношенні, це новий проект. А поруч знаходиться і возовня, і каретня, і кузня, і будинок станційного оглядача. Це комплекс споруд, аналогів якому ніде не збереглося! Ми його маємо. У Німеччині чи Франції це вже був би музей пошти національного масштабу, куди їздили б з усієї Франції чи Німеччини.