«Біла Церква давно чекає на транспортну реформу. І чим швидше її впроваджуватиме влада, тим зручніше буде для містян» - Юрій Нестерчук

Інтерв'ю

Якщо буде впроваджена картка "білоцерківця", то конфліктів між пасажирами-пільговиками та перевізниками у транспорті не буде.

Юрій Нестерчук (підприємець, меценат) - один з активних ідеологів транспортної реформи в Білій Церкві, яку міська влада планувала запустити ще у 2017 році. Тоді чиновники розробили дорожню карту з якісного впровадження змін у транспортну інфраструктуру, передбачивши виконання інвестиційних зобов’язань з боку перевізників. Зокрема, мова йшла про докорінне оновлення рухомого складу (незручні та маломісткі Sprinter мали замінити автобуси низькополі стандарту євро 5), запровадження картки "білоцерківця", валідація, встановлення відеоспостереження в автобусах та низка інших переваг для комфортабельного перевезення пасажирів. Термін реалізації реформи - 5 років.

З цією метою міська влада запросила в Білу Церкву одного з найкращих перевізників Києва. Маючи можливість направити до Білої Церкви одразу 70 автобусів типу "Богдан" та "Ataman", що за своїми технічними характеристиками суттєво перевершують Sprinterа, Юрій Нестерчук стає провідним інвестором транспортної реформи. Єдина його вимога - дотримання з боку міської влади всіх пріоритетів та завдань нововведень.

Чи вдалося місту реалізувати транспортну реформу, чи запроваджені нові стандарти транспортної інфраструктури, які стосунки склались між влада-бізнес-пасажир, та на що в перспективі можуть розраховувати білоцерківці у разі реального впровадження зазначених змін? На ці та інші питання відповідає у розлогому інтерв’ю підприємець, експерт транспортної галузі з 20-річним досвідом роботи, меценат Юрій Нестерчук.

- Юрію Вікторовичу, розкажіть, будь ласка, чим Ви займаєтесь, і що поєднує Вас із Білою Церквою?

- Біла Церква для мене особливе місто. Тут я народився і провів усе своє свідоме життя, одружився й виростив двох синів і доньку. У цьому місті проживають мої батьки.

Останні 20 років займаюсь підприємницькою діяльністю у сфері транспорту. Маю три підприємства, одне з яких власне виробництво автобусів "Нест-авто". За роки роботи створив понад 2000 робочих місць.

- Якби Ви оцінили транспортну інфраструктуру міста?

- До цієї теми у мене є безліч запитань. В першу чергу в Білій Церкві недостатньо розвинена транспортна інфраструктура, зокрема, це завантаженість проїжджої частини, відсутність якісних і сучасних пішохідних переходів, зупинок, паркінгів, мінімальне освітлення доріг, світлофорів, розмітки тощо.

Наявність кожного з цих елементів відіграє важливу роль в безпеці руху на дорозі. Звісно, за останні кілька років дещо покращилась ситуація в місті, але цього недостатньо для 200-тисячного населеного пункту обласного значення.

- Міська влада Білої Церкви у 2017 році спробувала провести транспортну реформу. Звучало дуже багато влучних пропозицій та робились певні напрацювання. Що собою являла дана реформа?

- Маючи можливості долучитись до транспортної реформи Білої Церкви, на початку 2017 року міський голова разом зі своєю командою запросили мене до участі в цьому процесі.

Реформа передбачала нові та прозорі умови конкурсу, згідно з якими перевізники мали забезпечити місто сучасними, низькополими автобусами середнього або великого Євро класу (євро 5 стандарт).

У цей час була проведена оптимізація маршрутної мережі та скорегована транспортна сітка так, аби її лінії не дублювали одна одну і водночас були зручними для містян.

В умовах конкурсу зазначалось запровадження та встановлення в автобусах GPS-навігації, інтернету, зовнішнього та внутрішнього відеоспостереження, спецодягу для водіїв, валідації, соціальної картки білоцерківця та картка для безготівкового розрахунку через валідатор тощо.

Повністю підтримуючи запровадження таких інновацій, моє підприємство подалося на цей конкурс. Зі свого боку я зайшов на ринок транспортних послуг у Білу Церкву як інвестор, надавши місту 70 автобусів типу "Богдан" та "Атаман". Жоден з інших 6-ти перевізників міста не міг цього запропонувати. На той момент білоцерківці їздили переважно в переобладнаних вантажних «маршрутках» марки Sprinter. Я ж запропонував нові, більш сучасні та комфортабельні автобуси, й жителі міста це відразу відчули.

- На Вашу думку, наскільки місту вдалося провести транспортну реформу?

- Розпочалась вона дуже активно, але й активно завмерла. За цих 5 років вдалося лише частково виконати один пункт - придбання нових автобусів.

Наразі у Білій Церкві працює 6 перевізників: ПАТ "Білоцерківський автобусний парк", ПП "К-А-Н", КП БМР "Тролейбусне управління", МПП "Діліжанс", ТОВ "Транссіті" та ТОВ "Епітранс". Кожен із них не спроможен на всі 100% оновити рухомий склад, не маючи чіткого розуміння можливостей повернення компенсацій з міського бюджету за пільгові перевезення.

Стосовно інших умов конкурсу, як і контроль за їх виконанням, то нічого не виконується. На мою думку, транспортна реформа вдалась лише на 10%. Її розпочато, але не продовжено.

Якби міська влада мала політичну волю та зайняла б однозначну позицію, то протягом цих 5 років нам вдалося б довести транспортну реформу до належного рівня. Співпраця між бізнесом та владою в цивілізованих країнах приносить користь громаді. У нас же ця проблематика постійно будується на популізмі та маніпуляціях.

- За яких умов можна реалізувати транспортну реформу в Білій Церкві?

- Напевно тоді, коли зміниться депутатський корпус Білоцерківської міської ради та відбудеться перезавантаження влади. Більшість депутатів нинішнього скликання невідомо чим займаються, керуються політиканством і не завжди діють в інтересах громади. Особливо зараз загострюється ситуація з наближенням місцевих виборів.

- Ще одне важливе питання для білоцерківців - встановлення валідаторів у громадському транспорті. Поясніть, будь ласка, що це за система і яку користь вона принесе мешканцям міста.

- Валідація - це система електронних розрахунків. Згідно чинного законодавства місцева влада зобов’язана компенсувати перевізникам проїзд пільгових категорій. Щоб розуміти, скільки людей мають право на пільгове перевезення, влада має запровадити соціальну картку, яка дає право на безкоштовний проїзд у наземному транспорті. Отримавши таку картку, людина заходить в автобус чи тролейбус і через валідатор нею фіксує свій проїзд. Відповідно ця інформація надходить до оператора і в кінці кожного місяця в електронному вигляді сторони отримують фактичну кількість перевезених пільговиків. На основі цих даних, міська влада зобов’язана компенсувати перевізникам вартість цих послуг.

При таких умовах складаються прозорі відносини між бізнесом та міською владою.

- Насправді це гарна ініціатива. Чому ж вона досі не реалізована?

- Нині міська влада не зацікавлена в запровадженні валідаторів. Крім того, вона самоусунулась від вирішення питання пільгових перевезень, і всі "стрілки" переводить на перевізників, аргументуючи це їхнім обов’язком.

Дійсно, перевізники зобов’язані перевозити пільговиків, але за умови отримання відповідної компенсації. З 2017 року по теперішній час жоден приватний перевізник Білої Церкви не отримав коштів з міського бюджету за пільгове перевезення пасажирів. Тобто вони це роблять за власний рахунок.

Проте, якщо буде впроваджена картка "білоцерківця", то конфліктів між пасажирами-пільговиками та перевізниками у транспорті не буде. Запровадження чіткої та прозорої системи дозволить підприємствам розвиватись, пасажирам - не принижуватись, а міській владі – в правовому полі регулювати цей процес.

- А якщо місту не вистачатиме коштів на компенсацію цих витрат?

- Звісно, перевізники можуть з розумінням віднестися до цієї ситуації та піти на певні поступки, домовившись хоча б на часткову компенсацію. Такий варіант також може бути. Принаймні, це будуть чесні та справедливі взаємовідносини. Перевізники готові брати на себе певні фінансові навантаження з метою вирішення давно наболілої теми.

До речі, через валідатори також можна розраховуватись безготівково, через картку. Є досвід, коли купуючи абонемент, вартість проїзду суттєво менша за встановлений тариф.

- Спростуйте чи підтвердіть міф: Ви кум Геннадія Дикого?

- Звичайно, що ні. Це все брудні політичні технології. Даний фейк запустили мої політичні опоненти, як один з елементів чорного піару під час виборчої кампанії.

Тому не варто вестися на цю брехню популістів.

- Які пріоритети для Вас важливі у роботі?

- Ще два роки тому про мене мало хто знав у Білій Церкві. Бо я працював чесно і самовіддано у своїй сфері. Але це було до того часу, поки мої опоненти не почали використовувати брудні політтехнології з нав’язуванням білоцерківцям негативної думки про мене. Насправді це зовсім не так.

Моя основна ціль - згуртувати та об’єднати людей, забезпечити їх комфортними умовами праці, створити середовище для самореалізації. Наприклад, це мої конструктора, механіки, слюсарі вищого рівня, які добре знають свою справу. Коли ти надаєш комфортні умови для роботи, сприяєш їх саморозвитку, то відчуваєш, що ці люди разом із тобою живуть одним проєктом. Особисто мене це надихає та дає наснаги й бажання працювати далі.

- Що для Вас стало поштовхом до меценатства? Навіщо Ви цим займаєтесь?

- Як казала моя бабуся: "хто дає, тому Бог дає". Я живу по народних і божих принципах. Віра в Бога має жити в серці, і лише за покликом душі потрібно робити добрі справи. Раніше ніколи не задумувався, скільки коштів перерахував на благочинність. Тому коли мені одного разу озвучили дану інформацію, сам трохи спантеличився - за останні 8 років на потреби Білоцерківського району витратив понад 200 тис. доларів. Проте жодним чином про це не шкодую, адже робив і роблю це від душі. Маючи можливість допомагати людям, намагаюсь нікому не відмовляти.

- На що спрямоване Ваше меценатство?

- Протягом багатьох років власним коштом ремонтую школи, дитячі садочки, лікарні. Значну допомогу надав Білоцерківській районній лікарні, зокрема на оснащення та ремонт приміщень реанімації, закупівля медичного обладнання тощо. Також це і ремонт доріг у селах Мала Вільшанка та Озірно, проведення газифікації с. Мала Вільшанка, допомога закладам освіти та церквам тощо.

Не звик говорити про благодійність, але у Білій Церкві керівники бюджетних установ мене добре знають, бо часто відгукуюсь на їх прохання в допомозі. Наприклад, у дитячій обласній лікарні закупив спеціальне обладнання для ліфта та щитової, а також часто надаю матеріальні засоби для облаштування інклюзивного простору для дітей з особливими потребами тощо. Не забуваю і про наших військовослужбовців, які потребують створення Центру з реабілітації та адаптації після перебування на війні.

Таким чином, переважну більшість своєї допомоги сконцентровую саме на дітях та тих, хто захищає нас і нашу батьківщину, аби ми жили тут мирно і безпечно.