Cценарій перемоги цього року, 2027-й – другий раунд. Захід відмовився знищувати РФ

- Порядок у країні має бути такий:

- стрибнув російськомовний на україномовного - в'язниця, 

- стрибнув україномовний на російськомовного - в'язниця. 

Вдень і вночі по телевізору і вчителі в школах повинні повторювати одну фразу:

- Ми різні і в цьому ми єдині. Тут немає чужих, усі наші.

Будь-яка пропаганда поділу українців - в'язниця.

Будь-яка спроба поділити українців на сорти - в'язниця.

Будь-яка спроба протиставити нас один одному географічно, культурно, етнічно, мовно, релігійно - в'язниця.

Уся машина має працювати тільки на об'єднання, підтримку, взаємну повагу і допомогу.

Єдиною державною мовою має бути українська, на неї ж має спрямовуватися основна частка держпідтримки.

Усім іншим мовам має бути надана повна свобода - і підтримка приватна (державна - у міру можливостей).

Найменший стрибок на мовну тему (в обидва боки) і за п'ять хвилин поліція має передавати того, хто стрибнув, СБУ - за вчинення діяння, що має ознаки спрямованого на підрив державності. 

Це умова, необхідна, але недостатня.

Достатня умова - поява у нас спільної справи.

По-справжньому, об'єднує тільки спільна справа.

І ось із розумінням спільної справи, у нас набагато більші проблеми, ніж із мовосрачами.

1. Ми не маємо єдиного образу майбутнього.

2. Ми не маємо єдиного смислоутворення.

3) Ми не маємо адекватної оцінки загальних ризиків. 

4. Ми не маємо спільної стратегії щодо перших трьох питань.

Реальна ситуація настільки складна, що, цілком можливо, в період післявоєнної реконструкції, ми матимемо останній шанс утримати Україну від подальшого цивілізаційного розвалу:

- зруйнована економіка,

- відсутність реального суверенітету (насамперед ідейного, силового та економічного),

- половина населення - переміщені особи з величезною проблемою повернення,

- недосконала, тіньова, корумпована модель держави.

Якщо ми не візьмемося за розум і не почнемо (всі разом) реальну перебудову Системи, нам кінець, як організованій силі, здатній боротися за власне Майбутнє.

Тоді ми так і залишимося сірою, розпродаваною зоною, з втечею і вимиранням населення, яке так і не отримало шанс.

Яке було одним із найкреативніших і найталановитіших у світі - і бездарно зійшло з арени. 

Подумайте про ціну цього питання.

Це наш борг перед предками.

Перед нащадками.

Перед нашою культурою.

Перед незліченними втратами, і страшною ціною, яку ми виплачуємо понад тисячу років.

У всіх є плани на Україну.

І в цих планах - ми далеко не на першому місці.

А в нас є план на самих себе?

За що пролито стільки крові? 

Ми справді хочемо спустити в унітаз наше чудове (але поки що неіснуюче) Майбутнє?..

Наші нові міста? Нашу кластерну економіку? Нашу проривну науку?

Нашу блискучу культуру?

Нашу космонавтику, інженерію, музику і наших дітей та онуків?..

Я хочу повернути людям - усім нам - надію і гідність.

І не просто створити нам шанс, а рвонути ковдру так, щоб світ здригнувся від українського цивілізаційного прориву.

Джерело