Першотравень. Спадщина радянського офіціозу

День солідарності трудящих традиційно відкриває період так званих «травневих свят». Вилучити з календаря цей «червоний день» складніше, ніж повалити Леніна у Донецьку, тому влада з декомунізацією не поспішає. Однак, не зайве згадати, що насправді значить це свято.

Традиція відзначати Першотравень зародилася наприкінці ХІХ століття. Тоді в Австралії, США і Канаді робітники влаштовували страйки та демонстрації, вимагаючи поліпшення умов праці та встановлення 8-годинного робочого дня. Часто ці акції припадали на початок травня. Потім ідею підхопили соціалісти, проголосивши 1 травня Днем міжнародної солідарності трудящих.

Однак, російські більшовики наповнили це свято новим змістом. У 1918-му Першотравень був офіційно впроваджений, як День Інтернаціоналу – міжнародного об’єднання лівих партій та рухів. А у 1919-му більшовики заснували і власний Інтернаціонал – повністю лояльний до Леніна і Сталіна. Так європейські ліві почали танцювати під дудку радянських спецслужб.

А в самому СРСР Першотравень перетворився на порожній ритуал, демонстрацію любові трудящих до КПРС. Причому реальне положення робітників в СРСР було зовсім не таким, як розповідали з першотравневих трибун.

1 червня 1962-го робітники Новочеркаського електровозобудівного заводу вийшли на несанкціонований мітинг, вимагаючи поліпшення умов праці і підвищення зарплатні. Вимоги були цілком справедливими, оскільки в той час ціни стрімко зростали, а зарплати – ні. До того ж, «згори» спускали все нові і нові завищені плани. Але на вимоги робітників влада відповіла жорстоко: 26 демонстрантів застрелили на місці, близько сотні отримали поранення.

Положення селян було ще важчим. До 1970-х вони не мали навіть паспортів і не могли вільно пересуватися країною чи міняти місце роботи. При цьому зарплати радянських кріпаків були найнижчими в країні, довгий час вони взагалі працювали за абстрактні «трудодні». В гіршому положенні були тільки в’язні ГУЛАГу – двохмільйонна армія безправних рабів, які безкоштовно працювали у нестерпних умовах Сибіру, на шкідливих виробництвах і т.д.

Зрештою, слід згадати і «майовки» 1986-го. Щойно сталася аварія на ЧАЕС і радіаційний фон в сотні разів перевищував норму. Але влада не вважала за потрібне скасувати першотравневі демонстрації. Тому по Хрещатику та інших вулицях України та Білорусі маршували радянські громадяни, дістаючи ударні дози опромінення.

Тим, кого не зачепила ні радіація, ні ГУЛАГ, ні колгоспне кріпацтво, також жилося не дуже добре. В середині 1960-х Державний комітет цін СРСР офіційно доповідав керівництву країни, що 75% радянських громадян живуть на межі чи за межею бідності. Добробут партійної номенклатури та привілейованих робітників існував за рахунок злиднів та експлуатації всіх інших – ось такою була «солідарність» радянських трудящих.

Суспільство відчувало фальшивий пафос першотравневих демонстрацій. Тому після розпаду СРСР вихідний залишився, але багатотисячні «майовки» припинилися. Вчорашні радянські громадяни стали цілком по-буржуазному ходити на пікніки з родинами та друзями – тільки з шашликами замість барбекю.

Не чекаючи декомунізації, суспільство само відмовилося від «майовок» і балаканини про солідарность трудящих. Можливо, 1 травня справді треба залишити вихідним. А люди хай самі вирішують, чому він буде присвячений – родині, друзям чи просто весні.

декомунізація свято першотравень
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Оцініть першим
(0 оцінок)
Поки ще ніхто не оцінював
Ніхто ще не рекомендував
Авторизуйтесь ,
щоб оцінити і порекомендувати
Коментарі