Самогубство - реальність ближче, ніж Вам здається...

Найдорожчий ресурс, що є на землі – життя.

- Доброго дня. Привітливо привітався молодий чоловік. Коротко стрижене волосся, футболка кольору хакі та камуфляжні штани карго, завужені та з манжетами на калошах. Звичайнісінька молода людина. Єдине, що кидалось в очі - це знервовані та невпевнені рухи. Можливо нервувався.

-  Доброго і вам дня,  молодий чоловік – відповів Олег Федорович та продовжив, - як до вас мені звертатись?

- Ігор, трішки затримавшись додав: хай буде просто Ігор.

- Добре. Сідайте, просто Ігор, де вам буде зручно - Олег Федорович вказав на зручні крісла, що стояли у рядок під стіною.

- Дякую.

- Ну, давайте знайомитись. Мене звати Олег Федорович, я психотерапевт.  А вас звати Ігор?

- Так. Без усіляких  формальностей.

- Гаразд. Що саме вас привило до мене?

- Рідні настояли, - трохи невпевнено відповів він.

- А Вам здається, - це марна трата часу?

- Так.

- А чому ви так вирішили?

- Бо я впевнений, що ви мені нічим не допоможете.

- З чого ви зробили такий висновок?

- Я - здорова молода людина як фізично, так і внутрішньо.

- І вам моя допомога непотрібна?

- Саме так.

- Гаразд. Я вас зрозумів. Тому я задам лише одне питання і прошу вас поставитись до нього цілком серйозно та дати чесну відповідь.

- Ок.

- Як ви ставитесь до самогубців?

- Звичайно, як і всі. Негативно. Та вважаю їх боягузами та слабкими людьми.

- Чому?

- В нашому житті повно труднощів. А самогубці просто таким чином тікають від проблем. Вкоротили собі життя і все. Немає людини - немає у нього проблем.  Із цього складається наше життя. Ми постійно щось втрачаємо. Але це всього-на-всього випробування. Тому треба брати себе у руки та рухатись далі. Бо далі буде краще. Не буває завжди все погано.

- Чудово. Але це не повна відповідь, - трішки нахилившись вперед сказав Олег Федорович.

- Ну так. Люди бідні втрачають надію та вкорочують собі життя. Але, як я казав вище, завжди після поганого буде краще. Треба боротись. Шукати роботу. Не можна опускати руки.

- Але серед самогубців є люди заможні, які мають статок та гарне життя.

- Вони з жиру бісяться просто, - відповів посміхаючись Ігор.

- З жиру бісяться?

- Ну так. Коли є все, вони вже не знають, чим саме себе розважити. От і накладають на себе руки. Вони всі слабкі та боягузи.

- Гаразд. Ви кажете всі боягузи?

- Ну звісно.

- Тоді поясніть мені. Як боягузлива людина здатна на таке. Молода дівчина, приблизно двадцяти п’яти років, залишивши у квартирі трьохрічну дитину підходить до відкритого вікна на восьмому поверсі, сідає на край та стрибає донизу? Як військовий лікар-хірург, який щойно повернувся з війни, пробиває самотужки своє серце ножом. Ви вважаєте що на таке здатна слабка та боягузлива людина?

- Мабуть.

- Добре. Ось вам ніж. Візьміть у ліву руку та пробийте собі палець правої руки.

- Навіщо я це буду робити?- трохи розгублено відповів він.

- Ось бачите. Наш мозок так працює. Є бар’єр. Така собі частинка мозку, що блокує подумки заподіяти собі шкоду. Самозбереження, назвемо так по простому.  

- Ну можливо.

- Ну ви самі собі не пробили ж палець. Вас зупинило щось. Одразу виникло питання, навіщо та чому я це маю робити. Мозок включився. Тому у більшості своїй, люди, не всі, випадково чи автоматично відвертаються, коли, наприклад, у них беруть кров.

- Ну, це мабуть очевидні речі.

- Мабуть. Ось тепер поясніть, що робив мозок людей, що з ним сталось, які вкоротили самі собі життя?

- Я не знаю.

- Можливо є інша проблема.

- Яка?

- Порівняння можливо занадто грубе. Але воно чудово вам допоможе усвідомити суть проблеми. Ви користуєтесь комп’ютером?

- Ну звісно.

- Бували на вашому пристрої сині екрани з незрозумілим текстом, помилки? Потім перезавантаження та напис щось на кшталт «Ваша система була відновлена», ну і тому подібне?

- Бували.

- Як часто виникали такі помилки та що ви робили?

- Ну, коли вони починали виникати, майже кожного дня я просто віз до майстерні комп’ютер.

-  І що далі було?

- Чистили його від пилу та встановлювали нову систему.

- Так. Саме так і з нашим мозком. Помилки в системі це - наче наші, назвемо їх, як потрясіння, через які ми проходимо в житті: кинула кохана, втратили близьку людину ну і тому подібне. Такі помилки в одних виникають частіше, можливо за один рік, в інших рідше, все залежить від вразливості людини. Тому і вирішуємо ми їх по-різному. Одні п’ють інші кидаються, як то кажуть з головою в роботу, хтось знаходить втіху в екстремальних видах спорту, комусь до вподоби буде моделювання літаків. Взагалі то, скільки людей, стільки і можливостей перезавантажити свій мозок, повернути його до нормального стану. Але є люди, яким не вдається самотужки перезавантажитись, побороти свою проблему. Вони просто починають з нею жити та не показують своєму оточенню. Є ознаки, але помітити їх вкрай важко для близьких людей. А далі, коли людині все набридає,  і трапляюся випадки самогубства. Саме ці “сині екрани” відключають самозахист і люди вкорочують собі вік іноді у страшний спосіб.

-  А як це все відноситься до мене?

- Як пройшов ваш останній рік?

Війна, втрата близьких друзів, полон, контузія, пішла кохана дівчина-хлопець, післяпологова депресія та ще багато інших психологічних потрясінь, через які проходимо ми. Все, що вище було написано - це цілком вигадана історія.

За даними Білоцерківського відділу поліції, у нашому місті з початку року було зареєстровано 42 випадки самогубства. Іноді родичі звертаються до робітників з вимогою не фіксувати смерть через самогубство, а просять зафіксувати, як нещасний випадок. Який відсоток за статистикою займають люди, які пройшли пекло війни на сході, нам достеменно невідомо, нажаль таку інформацію нам не надали.

До групи ризику входять майже всі. Вчені психологи дійшли висновку, що майже 50-60 відсотків людей один або більше разів за життя замислювались над самогубством. В нашій країні йде війна, а де війна - там завжди є скаліченні фізично чи психологічно люди. На жаль, наша країна не вбачає в цьому проблему. У свій час Америка також не вбачала проблеми після в’єтнамської війни. А зараз в психології є такий термін, як «В’єтнамський синдром». Тому, як і завжди в останні роки, все лягає на плечі волонтерів та рідних. Адже реабілітаційні центри для військовослужбовців та сімей, які втратили на війні дітей, батьків, дружин та чоловіків, знову утворюються за кошти небайдужих людей.

Але, все ж таки, головне - це сім’я, вплив близьких, які мають допомогти повернутись до нормального життя. Саме так радять психологи. Але, як тільки ви помічаєте, що людина повністю закривається у собі, краще звернутись до фахівця та порадитись з ним. Можливо, ви помиляєтесь, але краще пересвідчитись, що все гаразд.

Будьте постійно у курсі подій, якими живе Біла Церква, – підписуйтесь на канал 04563.com.ua у Telegram та Facebook!