Біла Церква: історія проти міфів. Уривок дванадцятий

Засновниця «Олександрії» народилася у невеликому смоленському селі, в якому ще й нині переважають убогі дерев’яні хатки. Чижевське житло Енгельгардтів не збереглося до нашого часу, але навряд чи в незаможного ротмістра міг бути розкішний палац.

Прибувши з царицею до столиці, Олександра Василівна спочатку мешкала у єкатерининському (Літньому) палаці Царського Села (перший фрейлінський прийом О. Енгельгардт відбувся у славнозвісній Бурштиновій кімнаті цього палацу), а згодом у Зимовому палаці Санкт-Петербурга. Назви цих палаців (Зимовий та Літній) стали аналогами білоцерківських помешкань графів Браницьких. Однак палацовий ансамбль Білої Церкви дуже скромний і далекий від розкішних царських апартаментів.

Білоцерківська магнатка, вочевидь, втомилася від сліпучої палацової розкоші, тому графи Браницькі взагалі довго не будували палацу на березі Росі. Фрацішек-Ксаверій Браницький та Олександра Василівна Енгельгардт побралися у 1781 р., однак лише у 1796 р. (через 15 літ) у Білій Церкві постав Зимовий палац. Білоцерківська магнатка писала, що «меня все бранят, что я не строю дворца. А я люблю садить, а не строить».

Звісно, що безхатьками графи не були, однак жили аж занадто скромно для своїх можливостей. Як зазначає сучасна дослідниця життя придворних фавориток, «не смотря на миллионное состояние, графиня (А. В. Браницкая – В. П.) в своем имении жила в скромном деревянном доме и вела скромный и экономный образ жизни». На Правобережжі було чимало шляхтичів «середньої руки», які споруджували собі значно розкішніші апартаменти, але економна графиня О. Браницька на це не зважала й суворо дотримувалася «аскетичного» стилю життю.

Згодом у парку «Олександрія» виріс цілий комплекс павільйонів (палацами їх назвати важко), більшість з яких використовувалися для прийому високопоставлених гостей.

Найбільше засновниця парку любила «Аустерію» — готель, в якому вона жила ще з Ф.-К. Браницьким. Для її чоловіка-генерала був звичним кочовий спосіб життя та «майже циганський» побут у готелях. Саме тому подружжя графів Браницьких, ще не маючи Зимового палацу, оселилося у готелі, який знаходився на території сучасного парку «Олександрія».

«Аустерія» дійсно була порівняно невеликою дерев’яною спорудою і мала приблизно два десятки кімнат, які не завжди були навіть умебльованими.

Ф. Вігель писав, що графи Браницькі «жили в обширном деревянном доме, внутри отштукатуренном, коего стены были выкрашены просто, а потолки выбелены» (чи живуть так сучасні генеральші?! — В. П.). Але при цьому «главные комнаты сего дома были наполнены драгоценными вещами, бронзовыми, мраморными, фарфоровыми, хрустальными, из коих, как уверяли, ни одна не была куплена графиней Браницкой: все они были даны дружбою и щедротами Екатерины, а иные подарены или завещаны князем Потемкиным… В сем доме без лишних прихотей все напоминало однако же феодальное могущество». Такий стиль життя був не завжди зрозумілим для місцевих шляхтичів, які мали звичку бездумно смітити грішми2, але графиня мало переймалася думкою оточуючих про себе і залишилася такою ж невибагливою до житла й у подальшому.

Наступного разу Ф. Вігель прибув до графині О. Браницької вже через десяток років після смерті Францішека-Ксаверія і зустрів її в «небольшом двухэтажном павильоне в парке, где Браницкая любила проводить летние месяцы». Вона перебувала «в большой комнате нижнего этажа, служащей ей и гостинной, и кабинетом». Тобто, у помешканні багатої магнатки одна кімната могла мати ще й кілька призначень, що було зовсім не типовим для життя тогочасного дворянства.

Простота обстановки осель О. Браницької дивувала не тільки аристократів, але й лікарів. Один з них, побувавши в гостях обер-гофмейстерині імператорського двору, записав: «Я ожидал, конечно, встретить особу величественного и важного вида. Каково же было мое изумление, когда горничная ввела меня в маленькую комнату, почти лишенную мебели. Стены комнаты были попросту вымазаны мелом. Все убранство камина состояло из грубо раскрашенного гипсового бюста императрицы Екатерины». У лікаря цілком могло скластися враження, що він потрапив не до найзаможнішої магнатки держави, а до звичайної міщанки.

Далі буде. Слідкуйте за публікаціями на нашому сайті.

Попередні уривки книги.