Історичний шлях: Преображенський кафедральний собор у місті Біла Церква. Уривок 8

У неділі та свята в Преображенському храмі Білої Церкви служилася здебільшого одна літургія – прот. Іоанн Ромаскевич повідомляв, що лише у Великий піст відбувається служіння двох літургій.34 У 1895 р. місто відвідав єпископ Уманський Іоаннікій, який у звіті київському митрополиту повідомив наступне: “найповажніші з парафіян Преображенської церкви скаржилися, що в них зовсім не буває ранніх літургій, а тим часом за наявності двох священиків це і можливо, і бажано - особливо у свята...”. Пізніше деякі білоцерківці скаржилися і митрополиту, що в їхньому храмі відбувається лише одна літургія о 930 ранку, а є можливість служити й дві – о 700 і 930. Тогочасний настоятель Преображенської церкви (1896 р.) о. Стефан Гришковський повідомив владиці наступне: “За здавна заведеним порядком, напередодні недільних і святкових днів з вечора відбувається тільки одна вечірня. Утреня завжди відбувається вранці о 700 ранку. Після утрені читається загальний акафіст і виголошується повчання, в якому пояснюється євангельське читання, покладене на літургії”. Якщо ж о 700 здійснювати ще одну (першу) літургію, то утренню доведеться перенести на суботу і починатиметься вона приблизно о 1600 чи 1700. Субота ж в ті часи була робочим днем і білоцерківці в такий час лише поверталися з роботи. Якщо враховувати, що після робочого тижня їм ще треба було привести себе до належного вигляду, то на таку ранню утренню мало хто б встигав. Необхідно зауважити й те, що парафія Преображенського храму була розтягнута по лівому берегу Росі від с. Піщаної  до передмістя “Олександрії”, а тому навіть на пізнішу вечірню білоцерківські та піщанські селяни приходили далеко не вчасно.

Одного разу, за порадою єпископа Іринея о. Стефаном Гришковським таки були введені ранні літургії о 700, а утрені перенесені на суботній вечір. Однак, традиція виявилася сильнішою – на ранню вечірню і першу літургію прихожан з’являлося вкрай небагато. Чомусь зменшилась їх кількість і на другій літургії. Різко впали свічкові прибутки храму. (“По чистій правді скажу”, - писав білоцерківській священик, - “що свічковий дохід у Преображенській церкві дуже достатній порівняно з іншими доходами”). Сукупність всіх цих обставин зумовила те, що всупереч архіпастирському розпорядженню священнослужителі повернулися до традиційного розкладу богослужінь. З цим зрештою погодився і київський митрополит Іоаннікій (Руднєв), а тому традиція трималася ще й на початку ХХ ст. 

Зміст тогочасних літургій також мав певні особливості. Насамперед, у Преображенському храмі до 1917 р. не відбулося жодного богослужіння без згадки про імператора та його родину. Імена осіб імператорського дому Романових виголошувалися дияконами на єктеніях. У найбільші свята у храмі можна було почути і повний титул російського імператора – він був довгим і мав підкреслювати велич православної монархії. 

Крім того, у Преображенській церкві ХІХ – поч. ХХ ст. відбувалася чимала кількість так званих “царських служб” на честь кожної значної події у домі Романових. Ними були день вступу на престол імператора, день його коронації, дати народження і тезоіменитства всіх членів його сім’ї, обручення і вінчання монаршої пари, а пізніше – ще й дні врятування імператора від руки убивці чи спасіння його у залізничній катастрофі. Оскільки імператорські родини нерідко були чисельними, то таких “високоурочистих днів” протягом року був не один десяток. Не забували здійснювати урочисті богослужіння і з приводу ювілеїв померлих імператорів – так, у 1877 р. церковним чином святкували 100-літній ювілей Олександра І, а в 1896 р. – такий самий віковий ювілей Миколи І. У дні найбільших подій у родині імператорів (дати коронації, вступу на престол та ін.) після літургії і аж до вечірньої майже цілий день урочисто били в дзвони, роблячи невеликі перерви для відпочинку дзвонарів. (Зараз так дзвонять лише на Великдень).

Церковними богослужіннями вшановувалися не лише імператорські родини, але й видатні особи, що мали великі заслуги перед державою. Так, у 1865 р. у Преображенському храмі відбувся урочистий молебен на честь ювілею М.В. Ломоносова, а в інші роки – з приводу ювілейних дат О.Пушкіна, М.Карамзіна, І.Федорова тощо.

Знаходили місце у церковному житті і численні події внутрішньої і зовнішньої політики імперії. Коли Росія вела війни з Францією, Туреччиною, Персією, то в храмах відбувалися молебні про успіх російської зброї. Перед ними священики зачитували інформацію з царського указу, де розповідалося, з якою державою і з якого приводу ведуться бойові дії. Коли імперія воювала з Туреччиною, то відбувалися подячні молебні з приводу взяття кожної більш-менш значної фортеці. Напевне, чимало білоцерківських матерів, сестер і солдатських дружин зі щирим серцем відвідували такі богослужіння – адже на них зачитували і списки загиблих воїнів...

Були приводи для нових церковних свят і в мирні часи. Найвизначнішою подією у цьому відношенні стало скасування кріпацтва 19 лютого 1861 р. Подія була дійсно небуденною – білоцерківські православні кріпаки переставали бути виробничою власністю католицької родини магнатів Браницьких. А тому “молитовне свято 19 лютого” стало щорічно відзначатися урочистими богослужіннями, на яких, як правило, читали євангельську притчу про багатія і Лазаря.

Поряд з цим, у 1862 р. число “царських днів” було значно скорочено, а частину їх перенесено на найближчі свята і неділі.

Всі уривки книги можна переглянути за посиланням

Очікуйте новий уривок наступного тижня!

———

Слідкуйте за нами у соцмережах: