Історичний шлях: Преображенський кафедральний собор у місті Біла Церква. Уривок 9

ЦЕРКОВНІ ПОЖЕРТВИ НАШИХ ПРЕДКІВ

Миряни Преображенської парафії ХІХ – поч. ХХ ст. жили набагато бідніше від нинішніх, проте, це не заважало їм дбати про красу і велич свого храму. Грошові та речові надходження того часу здебільшого дійсно були саме пожертвами, оскільки подавалися православними кріпаками “не від надлишку свого”.

Першим і найщедрішим жертводавцем Преображенської церкви була, звичайно, графиня О.В. Браницька, котра на свої кошти збудувала два величні храми в Білій Церкві. Шанувальники пам’яті храмобудувальниці – гр. Потоцька і кн. Воронцова поклали до банку чималий капітал, відсотки з якого йшли на користь  одного з найбагатших храмів Київщини. Із цієї суми священикам Преображенської церкви належало по 15 крб., а диякону – 10 крб. щороку. Ці кошти були пожертвами на вічне поминання похованої у цій же церкві графині.

Не могла обійтися без волі О.Браницької і та обставина, що Преображенський храм мав найбільше на Надроссі земельних володінь – 143 десятини. Це при тому, що навіть собори у повітових центрах (Таращі, Сквирі) володіли тільки 33-ма десятинами – указною нормою.

Приклад О.Браницької наслідували деякі наближені до магнатського роду особи. Так зробив, наприклад, Лаврентій Тростинський, котрий довгих 37 років служив камердинером у В.Браницького. У 1885 р. йому було вже 60 років і в листі на ім’я київського митрополита Платона (Городецького) він писав, що “сили мої слабшають і життя моє нетривале, а тому маю подумати про смерть і загробне життя”.

Зі своїх коштів він виділив 2 тис. крб. на користь білоцерківського Преображенського храму. Цей капітал мав бути недоторканим і знаходитися в банку, а відсотки з нього мали належати причетникам за вічне поминання. Ще 300 крб. Лаврентій Федорович також заповів священнослужителям з умовою, що його поховають на погості храму. Очевидно, камердинер був частим відвідувачем церкви, спорудженої О.В.Браницькою.

“Єдиним задоволенням для себе я знаходжу бути присутнім під час богослужіння, яке відбувається в білоцерківській Преображенській церкві, а тому бажаю, щоб після смерті тіло моє спочивало при цьому храмі Божому...” – писав він у листі до митрополита. Пожертву було з вдячністю прийнято. Не заперечував митрополит і проти поховання Л.Тростинського на погості Преображенського храму.

До церковних чаш щедро сипалися і копійки та карбованці, зароблені тяжкою селянською працею. Наприклад, у 1858 р. миряни обох храмів Білої Церкви збагатили свої святині на          1 389 крб. 51 коп. – ця сума була значно більшою від коштів, які збирали прихожани цілих благочиній.41 Після скасування кріпацтва суми щорічних чашних зборів стали ще більшими – в 1872 році миряни Преображенського храму зібрали 1 728 крб. – вдвічі більше, ніж у трьох храмах повітового центру – Василькова чи повітових соборах Таращі і Сквири.42 Зростало число пожертв і в подальшому. Так, у 1891 р. у білоцерківському благочинні чашні збори в храмах становили 16 867 крб.43 Ці кошти частково знаходилися в банку, а частково витрачалися на підтримання храму в належному стані. Наприклад, у 1858 р. до Преображенського храму мирянами було пожертвувано 1010 крб. 42 коп., що разом з минулорічними пожертвами становило капітал в 4 771 крб. 85 1/4 коп. Але цього ж року пастирі придбали для церкви свічок на 186 крб. 75 коп.; благословили здійснити ремонтно-оздоблювальних робіт на 736 крб. 65 коп.; віддали на зберігання 237 крб. 17 1/4 коп. – тобто, витрати становили 1160 крб. 57 1/4 коп. і перевищували прибуток. Цього року храм виручила наявність минулорічних зборів – навіть після таких витрат у бюджеті ще залишалося 3 621 крб. 28 коп. Цікаво, що 2/3 прибутку храму становив дохід з продажу свічок.

Але в ХІХ ст. миряни Преображенського храму збирали кошти не лише на благоустрій своєї церкви. Тут завжди стояли чаші для збору коштів на прикрашення Гробу Господнього в Єрусалимі, на розорених від стихійних лих, на покращення побуту правослаславних паломників у Палестині, на відновлення Православ’я на Кавказі, на користь бідних духовного звання тощо. Оскільки ці збори були щорічними, то миряни збирали для цих цілей порівняно невеликі кошти. Наприклад, у 1872 р. у храмах всього Васильківського повіту на прикрашення Гробу Господнього було зібрано 35 крб. 59 коп., а в 1894 р. “на цей предмет” надійшло 40 крб. 38 коп. пожертв.45 Але в межах усієї Київщини пожертви, що відправлялися з Києва до Єрусалиму, виглядали досить серйозно (349 крб. 12 коп. у 1858 р.).

Крім щорічних зборів на користь Гробу Господнього, прихожани Преображенської парафії регулярно здійснювали пожертви для потреб православних одновірців у інших єпархіях та державах. Духовні пастирі наших предків згідно архієрейського благословіння час від часу зачитували з амвону імператорські та синодальні укази., в яких містилася інформація про необхідність збору коштів для допомоги країнам Вселенського Православ’я.

Наприклад, у 1857 р. по всій Київській митрополії розгорнувся збір пожертв на користь Олександрійської патріархії, “тіснимої не тільки невірними, а й іновірними”. Посланець патріарха Олександрійського – єпископ Фіваїди – у Москві очікував на пожертви, необхідні мирянам Північної Африки. В Преображенському храмі м. Білої Церкви також було зачитано інформацію про збір коштів “на спорудження та прикрашання храмів Божих в Олександрії, Каїрі та Єгипті, на заснування й утримання там училищ, лікарень і богаділень”.

У 1845 р. митрополит Філарет (Амфітеатров), виконуючи прохання митрополита Іліопольського і Ліванського Неофіта, розпорядився “іменем Господнім запросити духовенство Київської єпархії, а через нього й усю Київську паству до доброзичливої милостині на користь єдиновірної нашої Антіохійської Православної Церкви”. В результаті у Васильківському повіті, до якого належала Біла Церква, було зібрано 43 крб. 29 коп. – з них 2 крб. 30 коп. надійшло від мирян Преображенського храму. Владика зі Сходу був задоволений результатами збору і просив Київського митрополита оголосити нашим предкам “чутливу вдячність.” (Нехай читачів не дивують такі суми – в ті часи священик отримував 50 крб. на рік і це вважалося чималою платнею.)

Подібні збори були визначною подією у церковному житті і далеко не щороку пожертви з чаші Преображенської церкви мандрували на Близький Схід чи в Африку. Набагато частіше православні мешканці Надросся збирали кошти на користь бідних єпархій Російської імперії, частина яких зараз є закордонними. Так, кілька разів (1891, 1893, 1903 рр.) наші предки збирали пожертви на користь православних храмів Узбекистану (тогочасного Туркестану). Місцеве православне населення було “все прийшло, все неприжилося, не зріднилося з краєм і саме здебільшого бідне”. Відомості про результати цих пожертв є фрагментарними, але показовими – лише в двох благочинних округах Васильківського повіту було зібрано 37 крб. 99 коп.

На іншому кінці неозорої імперії знаходилася ще одна бідна єпархія – Фінляндська – з переважаючим лютеранським населенням. Фінський губернатор звертався до Київського митрополита з проханням зібрати кошти на спорудження в столиці Фінляндії Успенського собору. Ця святиня ще й зараз височить у центрі Хельсінкі. В 1890 р. наші предки – миряни найбагатшої в країні Київської митрополії – жертвували церковні речі храмам Прибалтійського краю, де відчувалася їх нестача і богослужіння здійснювали “з сумною для Православ'я убогістю”. Прихожани білоцерківського Преображенського храму пожертвували чи не найбільше серед парафії Надросся – 1 “Євангеліє”, 2 чаші, 2 дискоси, 1 напрестольний хрест, 1 дароносицю, 1 срібну “лжицу” для Причастя. Із зарічанського храму св. Марії Магдалини у прибалтійські храми надійшли 2 невеликі чаші і 1 дароносиця.

Всі уривки книги можна переглянути за посиланням Очікуйте новий уривок наступного тижня!