• Головна
  • Біла Церква: історія проти міфів. Уривок другий
ексклюзив
13:30, 29 липня

Біла Церква: історія проти міфів. Уривок другий

ексклюзив

У деяких реченнях історик-дослідник без особливих труднощів може знайти три-чотири вигадки, породжені дипломованими «фахівцями». На сьогоднішній день вже є чимало краєзнавчих видань, ґрунтованих на історичних документах, які повинні покласти край творчим вигадкам та «ворожінню на гущі». Але оскільки Україна посідає останнє місце в Європі за випуском книг на душу населення, то для широкого загалу такі дослідження так і залишаються «terra incognita».

І тому в офіційних виданнях і натрапляємо по кілька вигадок у реченні офіційних видань. Це просто якийсь новий жанр…

Білоцерківська міська влада вже неодноразово декларувала своє бажання зробити наше місто потужним і привабливим туристичним центром. Для цього дійсно є чимало потенційних можливостей. Але не завжди вистачає компетентності.

Так, нещодавно міською радою було випущено туристичну карту міста. Приємно, що влада дбає про те, щоб турист не заблукав в історичному центрі Білої Церкви, а також у віддалених, і тому мало відвідуваних нетрях парку «Олександрія». Але в лабіринтах історії за допомогою цієї карти заблукати значно легше, ніж без неї. Як і належить карті, на ній переважає графіка і мінімум тексту, що мало б знизити ризик помилок. Однак, їх і тут помітна кількість.
Звісно, що в Білій Церкві туристів найбільше приваблює чарівний парк «Олександрія». Тому карта чимало уваги присвячує саме їй. Одне з грандіозних за концентрацією вигадок речення гласить: «Парк «Олександрію» засновано у ХІХ ст. князем Браницьким і названо на честь дружини Олександри». У цьому «фентезі» будь-який краєзнавець-документаліст знайде чотири вигадки.

По-перше, парк закладено не в ХІХ, а у XVIII столітті, що ми вже розглядали вище. Є джерельні свідчення того, що окремі частини парку існували задовго до ХІХ ст.

По-друге, граф Браницький ніколи не був князем. Князівський титул є вищим від графського. Францішек-Ксаверій навіть свого графства довести документально не зміг, а тому російська влада надала графський титул його сину. Відповідно, графський титул Олександри Василівни Браницької (Енгельгардт) також під питанням. Ну а княгинею була її донька Єлизавета Воронцова.

По-третє, Ф.-К. Браницький був дуже далекий від ботаніки та дендрології. Він бойовий генерал, який захоплювався розведенням породистих коней, мав колекцію зброї тощо. Уявити собі, що цей порівняно обмежений чоловік кохається в рослинах, дуже важко. Крім того, сам генерал ні разу не згадував про свою причетність до парку і не існує жодного джерельного свідчення про його участь в заснуванні та насадженні «Олександрії». Це було дітище його дружини, яка і за заміжжя мала достатньо коштів для таких забаганок. Крім того, Францішек-Ксаверій був палким польським патріотом (навіть російського імператора зустрічав у мундирі польського генерала) і якби він брав участь в насадженні парку, то там були б присутні хоча б мінімальні польські мотиви. Однак польський дух тут цілком відсутній. Зате існують яскраві свідчення вірнопідданських настроїв монархістки Олександри Василівни Браницької.

Та й сама білоцерківська магнатка неодноразово свідчила, що засновницею парку є саме вона. Ф. Вігель згадував прогулянки з графинею по «Олександрії»: «Посмотри, батюшка, — сказала она мне, — двадцать пять лет тому назад здесь было голое поле, прутика не видать было, а теперь мы гуляем в густом лесу»… Графиня Браницкая сроднилась с природой; деревья стали ее обществом и друзьями. Проезжая мимо иных, приговаривала она: «Голубчик, красавец ты мой!» С досадой отворачиваясь от других, говорила мне: «Я этих терпеть не могу!» Однако же не лишала их жизни, не велела рубить» . Ми тепер можемо тільки здогадуватися, скільки часу, клопотів, та мільйонів рублів вклала графиня, щоб створити таку красу! (Втім, про поле графиня все-таки дещо перебільшувала, оскільки частина паркових дубів мають вік понад 250-300 років). 

Графиня неодноразово зазначала, що більше любить саджати, а не будувати. Ця хазяйновитість у неї залишилась ще, мабуть, від часів смоленської юності, коли старшій сестрі Олександрі Енгельгардт доводилося особисто вникати в усі тонкощі ведення господарства.
Зрештою, навіть нащадки Браницьких стверджують, що саме графиня Олександра Василівна заклала парк й вона була першою, хто в цьому «дикому» прикордонному краю став створювати такі чудові парки.

По-четверте, парк не міг бути названий Ф.-К. Браницьким на честь дружини, тому що він його не створював. Сама ж Олександра Василівна із притаманною їй скромністю навряд чи назвала б парк на свою честь. Дослідник «Олександрії» Євген Чернецький припускає, що парк названо на честь імператора Алєксандра І («про що так незручно говорити зараз»), але водночас зауважує, що майбутній імператор був на час заснування парку ще дуже маленьким, оскільки народився у 1777 р.

Слід сказати, що камер-фрейліна Олександра Енгельгардт знала майбутнього імператора ще немовлятком і, живучи у Санкт-Петербурзі, регулярно проводила час разом із ним.
Вже у січні 1778 р., коли Алєксандру Павловичу виповнився лише один рік, майбутня білоцерківська графиня перебувала за царським столом, Єкатєріни ІІ . Такі випадки траплялися й надалі. Так, 12 грудня 1795 р., на іменини Алєксандра Павловича, графиня О. Браницька трапезувала за святковим столом разом з імператором та графом О. В. Суворовим-Римнінським.

Графині доводилося неодноразово подорожувати в царській кареті разом з майбутнім імператором Алєксандром. Так, 18 серпня 1780 р. в імператорському фаетоні, який виїхав із Царського Села, перебувала імператриця Єкатєрина ІІ, два її внуки (зокрема, Алєксандр Павлович, якому на той час було лише три роки), дві їхні мамки та камер-фрейліна Олександра Василівна . Подібна подорож фіксується і 19 червня 1781 р. Цього ж року 4-літній Алєксандр Павлович «малое время» перебував і на весіллі Олександри Василівни. Знайомство царедвориці та імператора тривало й надалі. А тому вік навряд чи міг бути перепоною для назви парку на честь Алєксандра І, тим більше що і в Петергофі є парк «Алєксандрія».

Сама ж графиня стверджувала, що її ботанічне дітище – «это сад Потемкина и он посвящен его дружбе» (дивує лише те, що парк не назвали «Григоріана»).

Частина перша. 

Далі буде. Слідкуйте за публікаціями на нашому сайті. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#історія Білої Церкви #Олександрія #книга #історик #Володимир Перерва
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Спецтема
Друзі наскільки ви знайомі з історією Білої Церкви? Ми запускаємо цикл публікацій від історика та письменника Володимира Перерви, який у своїй книзі спростовує більшість міфів та хибних стверджень про наше місто.
Оголошення
live comments feed...